Забезпечена інструкціями, з мапами від Мирона, я вернулася додому, рада, що побувала на Руській вулиці й тим самим наче й" сама стала учасницею творення історії.
Не минуло і двох тижнів від проголошення, як гестапо арештувало прем'єра Ярослава Стецька і деяких членів уряду. Арештували також Степана Бандеру та інших визначних членів ОУН. Декретом Гітлера Галичину прилучено до Генерального Губернаторства, а з решти України створено окрему колонію під назвою "Раихскомісаріят Україна". Від часу, коли Німеччина відверто поставилась вороже до самостійности України, ОУН (р) зайняла чітку протинімецьку позицію і з неї не сходила до кінця війни.
Рівночасно з проголошенням незалежности сколихнула Львовом вістка, яка своїм жахіттям перевершила інші недавні лиха. Напередодні втечі НКВД масово вимордувало українських політв'язнів у львівських тюрмах. Тюремні підвали, подвір'я і камери були загачені трупами помордованих. Туди приходили рідні та впізнавали серед убитих своїх дітей, батьків. Скоро стало відомо, що таке ж ви мордування політв'язнів було проведене по всіх містах Західньої України. На честь загиблих ОУН (р) встановила загальну жалобу, і в пам'ять про них насипали по селах і містах високі могили. Вони, ті могили, постійно нагадували нам, що боротьба, в якій віддали життя помордовані в'язні, ще не закінчена і на нас лягає обов'язок завершити її перемогою.
Фронт посувався все далі на схід, протягаючи за собою вибухи бомб та гул гармат. Лиш важкий гуркіт бомбовиків у небі та довгі військові ешельони на схід нагадували про війну. Тим часом життя вкладалось у свої звичні форми. У селі відновлено адміністрацію, пошту, торгівлю, а восени відкрито школу. В усіх установах працював місцевий елемент, який дбав насамперед про добро населення. Адміністрація часто остерігала людей від грабунків з боку німців, що час від часу наїздили на село. Заскочені війною, большевики не встигли провести мобілізіції, і в селі залишилося доволі багато молоді. Тепер вона організовувалася в товаристві "Січ" та відновляла інші ділянки культурно-громадського життя, які розвивались до війни. Я проводила з дівчатами юнацькі вишколи й активізувалась у "Січі".
Була гаряча липнева неділя. Надвечір я з Данусею вийшла на вулицю й зустрілась з гуртом дівчат та хлопців, що якраз надійшли. Серед них був один незнайомий. Глянула на нього, і мені на мить дух у грудях заперло. Нас познайомили, і ми скоро нав'язали розмову так, наче були здавна близькими приятелями. Говорив він, а я слухала захоплено й чудувалась, як це він вгадує мої думки і як багато у нас спільних зацікавлень. Водночас у думці запримічувала, що розумний, симпатичний і вродливий. Ой, не в такому порядку я думала, насамперед - який він красень, а тоді все решта. Мені вже пішло на шіснадцятий, йому, як опісля дізналася, двадцятка заокруглилася...
Потім листоноша приносив листи, обов'язково реєстровані, і я відписувала йому з насолодою. Щойно через півроку приїхав, саме на Різдвяні свята. В нього була рідня в Задвір'ї, куди він і заїжджав. Увечері ми пішли дивитись якусь виставу в читальні "Просвіти". Він проводив мене додому, і ми затрималися біля нашої хвіртки. Місячна ніч іскрилася самоцвітами снігу, припікало тріскучим різдвяним морозом, але жар перших, наснених поцілунків перемагав холод.
Моя перша любов... Уся лиш у мріях, нереальна, вічне очікування і сподівання чогось прекрасного, неземного. Однак яка щира і правдива була вона, коли всі негоди життя не в силі вгамувати трепету душі на її згадку. Наші зустрічі, як великі свята, були нечасті, недостатньо, щоб навіть пізнати одне одного краще, але забагато, щоб забути. Подаровану ним світлину завжди носила при собі, і кожний лист був мені великою радістю. Може, такою й повинна бути перша любов - не пізнана до дна, не затьмарена ніякими сумнівами. На своїх крилах вона переносила мене у світ, відмінний від твердої дійсности, мій інтимний світ, сповнений мрій та чекання суботніх поїздок додому, коли я знову виїхала до Львова на навчання.