По всьому видно було, що це бункер зв'язкових, які затримувались у ньому тільки на короткий час. Навіть у сорок дев'ятому році не був він відповідним місцем для перебування провідника. Як виявилось, Уліян опинився тут непляновано, після того, як вирвався живим зі свого бункеру в 3долбунівському р-ні. Він розповів нам свою зимову пригоду.
Господарі, на хуторі в яких мав приготовлений бункер на зимування, були прекрасні люди. Ця родина помагала УПА і підпіллю ще з часів німецької окупації. А вже найбільше клопоталась ними господиня. Розповідала з гордістю, що ще в Першу світову війну, "за України", молоденькою дівчиною переносила Петлюрі пістолет до Здолбунова. Коли минулої осени Уліян закінчив будувати бункер, вона зі свяченою водою спустилася драбинкою всередину і покропила їх житло, промовляючи: "Благослови, Всевишній, щасливо перезимувати нашим хлопцям". Щовечора відкривала криївку, щоб подати їм теплу страву.
У господарів була донька, така ж привітна, як і її мати, їх любили в селі, і молодь сходилася до них на вечорниці. Прийшли також на Андрія, стали співати, виливати віск, ворожити собі долю. Господиня тим часом ходить невдоволена по хаті, нервується, що вечеря хлопцям вихолоне. "Скільки я вже їм не наказував, просив, - обурювався Уліян, - не змінювати жодних досі звичних у хаті режимів. Якщо молодь давніше сходилась на вечорниці, нехай надалі приходить. Краще не відкривати такого вечора бункеру, як викликати на себе підозріння. Однак мої говорення не помагали". Того вечора господиня ще трохи почекала, поки не увірвався їй терпець. Тоді дала молодим до зрозуміння, щоб уже забиралися з хати, бо в неї є важливіші справи за їх вечорниці.
В околицях, де діяли повстанці, людям не треба було пхати пальців у рот. Хто був кмітливіший, догадався, що в тієї родини, мабуть, зимують підпільники, але ніхто не збирався доносити до МҐБ. Зате котрийсь чи котрась поділився своїми спостереженнями зі знайомими, і так пішло від одних до інших, поки не дійшло до сексота.
При кінці зими наїхав на хутір спецвідділ МҐБ, оточив господарство і взявся до детального перешукування, що його гебїсти завжди проводили на підставі доносу та під час яких звичайно падали бункери. Рили й перекопували кожну п'ядь землі, знайшли навіть закопаний на городі бутлик самогону. Принесли до хати з наміром попити собі, а господиня, вирвавши їм з рук, кинула бутлем об долівку: "А смоли гарячої напийтесь, не мого самогону!"
- Ух, ти вредна бандьоровко! - лаялись гебісти.
В час, коли військо рило та шпигало шпичками по подвір'ї, двоє старшин сиділи в хаті й обсервували поведінку родини. Господиня ходила по хаті й заглядала у вікна, слідкуючи за тим, що діялось на подвір'ї. Коли побачила, що одна група війська копала яму вже недалеко вічка, що накривало вхід до бункеру, стала судорожно заломлювати руки і споглядати в протилежне вікно. її поведінку зразу запримітили офіцери, що були в хаті, і дали війську наказ пильно обшукати протилежну частину подвір'я. Побачивши це, господиня ще більше розхвилювалась, навіть стала молитися.
Тепер ґебісти шукали з найбільшою точністю, не залишаючи не перевіреним ані куточка на тій частині подвір'я. Нараз вчинився рух, і вони всі позбігались в одне місце. Побачивши це, офіцери також вибігли з хати. Військо знайшло вхід до криївки.
Відразу випровадили з хати господаря і стали допитувати, хто в ній сидить. Не повірили, що там нікого немає, тому не наважувалися влазити всередину. Стали розкопувати криївку зверху. Робота ішла помалу, земля каменем замерзла. Поки докопались, було вже надвечір. Ґебісти прислухались, але зсередини не доносилось жодного звуку ані руху. Врешті зважилися влізти всередину. Там знайшли кілька пудів збіжжя, яке господарі заховали перед здирством зернопоставок.
На подвір'ї, отже, була ще одна, стара, криївка, викопана для сховку родини під час фронтових дій. Саме на неї господиня, зиркаючи у вікно, старалася привернути увагу солдатів. Короткий зимовий день добігав кінця. Ґебісти заарештували господаря та дочку і від'їхали до Здолбунова. Господиня ще трохи вичекала і, впевнившись, що вони вже доволі віддалилися, відкрила криївку. Того ж вечора Уліян враз зі своєю охороною залишили місце свого зимування.
- Ех, закурив би, - Уліян помацавсь по кишенях, але, глянувши на годинник, змінив думку. Було зарано, ще міг хтось із сусідів зайти в хату і зачути крізь продуху дим з цигарки. Тоді далі оповідав.
Незважаючи на родинну трагедію, щаслива, що хлопці не погинули, господиня не падала духом. Що кілька днів носила в тюрму передачі чоловікові й дочці, а одного разу навіть ухитрилася передати чоловікові записку. В ній писала, щоб не журився нею і господаркою, вона якось дасть собі раду, а накінці додала: "Хлопці передають тобі привіт".