Моїми вірними подругами тих років були дві Богданки, обидві красуні, - Дануся Кришталь і Богданка Пилипчук. Перша зачаровувала мене сумовитими піснями ("Мені ворожка ворожила...") і шукала порад у любовних звіреннях. Друга Богданка, велика ідеалістка, зводила зі мною палкі розмови й обмірковувала безліч проблем. Вона була на кілька років старша за мене, весела й одночасно глибокодумна дівчина. З моїм посередництвом її заангажовано до Юнацтва ОУН, і після пройденого вишколу вона працювала в робітничому секторі Юнацтва у Львові. Вродлива та привітна на вдачу, Богданка мала успіх серед хлопців, однак не визнавала кохання і співчувала моїй "слабості", не кажучи вже про Данусю, яка коханням тільки й жила. Хоч які відмінні були вони, проте почувалася з ними добре, кожна по-своєму щось мені дарувала.
На окупованих землях нацистська Німеччина зразу взялась заводити свої порядки й закони. На весь Львів дозволено відкрити всього лиш дві гімназії й допущено до них зовсім незначне число дівчат. Очевидно, небагато було тих щасливців з великої кількости кандидаток, отож я покищо вступила в торговельну школу, все ще надіючись, що колись трапиться нагода закінчити гімназію. Рівночасно поновила зв'язок з Юнацтвом.
В ту воєнну пору школа була догідним тереном для розбудови підпільної мережі серед молоді. Провідницею моєю стала Ірина Савицька, під псевдом Бистра. Веселої вдачі, розумна, проворна, вона швидко вибивалась на відповідальні пости. Ірина та її подруга Галя Заячківська належали до найактивніших юначок у Львові.
Мене призначено провідницею Юначок на терен і торговельної школи. Бистра передала мені декілька вже зорганізованих ланок, а далі я сама повинна була творити нові клітини. Власне тоді починалась пора масового набору молоді до ОУН. Мені, одначе, нелегко доводилось зорганізувати новий кадр. Охочих не бракувало, навпаки, але я була надто перебірлива. На підставі того, чого мене навчали, витворила собі зависокий стандарт юначки, і мало хто з оточення йому дорівнював. Ще не повністю усвідомила тоді, що коли рух поширюється на маси, то критерій добірности послаблюється.
Тим часом Бистра провела зі мною ідеологічний вишкіл. Він обіймав загальне ознайомлення з деякими філософськими напрямами, як пантеїзм, раціоналізм, матеріялізм і волюнтаризм. Бистра присвятила трохи більше уваги опрацюванню ідеї волюнтаризму, основоположній у писаннях Дмитра Донцова, книжку якого, Націоналізм, нам рекомендували прочитати. Книжки я не одержала, мабуть не вистачало примірників, і вивчала ідеологію тільки з конспекту, писаного рукою у зшитку.
Закиди у бік визвольного руху, твердження, що ОУН базувалась на фашистській ідеології Донцова, не відповідають правді мого часу. Наскільки ідеологія впливала на дії ОУН давнішого періоду, могли б сказати її тодішні члени. Боротьба мого покоління виростала з несправедливости, нужди, переслідувань і винищувань нас різношерстими окупантами, а не з ідеології. Ми, ті, які найчисленніше виповнили ряди борців, не знали писань Донцова і не читали його Націоналізму. Ідеологічний вишкіл середньошкільного Юнацтва був надто схематичний, а серед робітничої та селянської молоді його й поготів не провадилось. А якраз ця молодь становила переважну більшість кадрів. Та й ми, середньошкільники, сприймали всі ті вишколи відповідно до нашої духовости, яка плекалась насамперед у батьківському домі.
Нашим ґрунтом було глибоко християнське виховання як у сім'ї, так і в передвоєнній школі. Ми вважали: найгуманніша справедливість вказує, що ми маємо право жити вільно, як живуть інші народи. Власне оце відчуття правоти було нашою ідеологією. Однак не можна заперечити, що навіть скупе ознайомлення декого з-посеред нас із Донцовим якоюсь, невеликою мірою мало на нас вплив. Особливо нам імпонувала його вольовість і віра у власні сили, без якої ми б не зважились на таку затяжну боротьбу.
Протягом шкільного року я пройшла ще два додаткові юнацькі вишколи. Один - з історії України, провела його виховни-ця Юнацтва Катруся Зарицька, другий - з української літератури, виховником була Орися Павловська. Давніш я вже вивчала ці ділянки, а тепер вихов-ники присвячували час глибшій аналізі предмету. Вишколи відбувались на моїй квартирі. Обі виховниці, студентки університету, були дуже інтелігентні, і проведені з ними години давали моєму розумові справжню інтелектуальну поживу. Виховниці відслоняли грані духовости, що їх я сама ще не здатна була спостерегти й відкрити. Орися дала мені ключ до розуміння Лесі Українки, і щойно після цього вишколу я вдумливо вчитувалась у Лесині драматичні твори, які до того часу обминала. Згадуючи їх усіх, моїх провідниць та вишкільниць у Юнацтві ОУН, помічаю у них одну спільну рису. Вони були найкращі студентки в школі та в університеті, чесні, розумні й дуже інтелігентні.