По відході Орлана на зустрічі я ще залишилася на кілька тижнів у бункері командира Дубового. Час минав швидко за працею, ми виготовляли матеріяли, потрібні до весняних пошт, переписували надіслані свіжі звіти. Мені знову пощастило побути в товаристві двох підпільниць, тож зрозуміло, не обійшлося без жіночих розмов та звірянь.
Вже раніш, коли ще Орлан був у криївці, я помічала, що Катерина шукає підхожого моменту поговорити зі мною насамоті, але якось не складалося. Така нагода трапилася, коли одного разу по відході Орлана командир і Ганна вилізли на горище трохи подихати свіжим повітрям, а ми обі залишилися в криївці. Я догадувалася, про що вона хоче говорити. За час мого перебування в них завважила, що відносини між нею і командиром стали трохи напружені. Катерина хотіла, мабуть, звіритися мені у чомусь. Дубовий був її другим чоловіком. Катеринине перше подружжя було надто короткотривале, та й обставини в УПА були настільки відмінні від теперішніх, що на ділі минулий досвід небагато став їй у пригоді. Тепер Катерина починала нове особисте життя, це ще були її "медові місяці" (абсурдне поняття в підпільних умовинах), але в неї вже назбиралося чимало жалів на свого чоловіка.
- Мене тепер часто переслідує думка, чи варто було виходити заміж. Доки не звінчались, він був ніжний та уваж ний, а тепер - сама бачиш, який сухий і формальний зі мною, - жалілася.
Я дуже добре розуміла стан душі жінки і пробувала її заспокоїти.
— Сама колись я так же боліла, як ось ти тепер, - відповіла на це. - Увійди, однак, у становище командира. Вже сама присутність у бункері його зверхника диктує йому здержливу, формальну поведінку супроти тебе. Не забувай, що насамперед ми - повстанці, тобто вояки.
Обов'язок вояка і всякі інші завдання я можу сповняти, ти ж бачиш мене при праці. Так само, коли находимо в дорозі на засідку, я займаю таку ж позицію, як і інші. Проте мої обов'язки не заважають мені бути йому жінкою, принаймні хоч деколи, в передишках між облавами. Чому тоді йому важко бути мені чоловіком, не командиром? Чого зрікатися навіть отих скупих окрушин вияву любови, хай і в наших обставинах життя? Кому вони заважали б?
— Не приходило тобі, Катерино, на думку, що жонаті підпільники почуваються начебто винуватими перед своїми друзями? Мені здається, вони, може й підсвідомо, винагороджують свою "вину" суто формальним ставленням до своїх подружжів, щоб тим доказати, що вони зовсім не стали інши ми, якими були попередньо. Коли ми ще не були їхніми жінками, наше слово і наша участь важились нарівні з іншими, а відколи ти стала дружиною, неписаний закон вимагає невтручання у справи чоловіка, а то й оточення, навіть якщо ти, як і раніш, сповняєш накладені на тебе обов'язки.
— Чому пайка зречення випадає найбільше жінці? - обурювалась Катерина. - Яка тоді роля залишається мені, коли я затрачую своє рівнорядне місце серед підпільників?
Мені було трохи дивно, що в тих обставинах, де вже гинули передостанні повстанці, вона так глибоко була заабсорбована своїми правами жінки.
- Ти ще не усвідомила собі, яку важливу ролю будеш сповняти, ставши дружиною командира. Більш за всіх будеш помагати йому нести тягар відповідальности за керування боротьбою, за її успіхи і невдачі. Що вище становище його, то більше вимог супроти його дружини. Не помічала ти, як навесні або й не навесні приходила до нього пошта, він прочитував раз і вдруге прислані звідомлення і притому його уста судорожно здригались, прозраджуючи душевний стан? Опісля говорив назверх спокійно зі зв'язківцями, розпитував про дорогу, давав їм вказівки. А коли вже всі поснули і ви залишились обоє, він ще не сказав до тебе затурбовано: ось знову прийшла в пошті вістка, що загинув цей і той. Ким мені їх заступити?.. Ось той терен уже став білою плямою на нашій карті... Не глянув потім на тебе, не сказав тихцем: "Добре, що хоч ти зі мною, можу з тобою розділитись тягарем"? Коли звіриться він перед тобою, це й буде тобі найбільшою заплатою, ти стала його най вірнішою подругою, душевною підмогою. Одначе таке розуміння не приходить відразу, його треба вистрадати, переболіти і побороти в собі неодні почут тя, хоч які вони оправдані і зрозумілі в нормальному житті, проте несумісні з нашими умовинами. Коли ти дійдеш до такого переосмислення, тоді оціниш по-новому свою любов і свою позицію в боротьбі та зрозумієш, наскільки бліді в її обличчі всі твої теперішні жалі.
Вона втихла, наче заспокоїлась, проте її зосереджений погляд і глибока зморшка в міжбрів'ї вказували, що внутрішня боротьба ще не. закінчена і кінцевий її вислід вимагатиме від неї чимало зусиль.