На черзі була летючка до червоноармійців. З нею також треба було поспішати, щоб хлопці ще встигли розкинути довкруг літніх таборів ЧА. їх на Волині та Поліссі було кілька.
До червоноармійців друкувались летючки українською та російською мовами. В них роз'яснювалося, що вояки ЧА не мають причини обороняти російсько-большевицьку тюрму народів, іх повчалось, щоб у кризовий час вони застосували своє військове знання і зброю проти поневолювача їхніх народів. Окремі летючки були звернені до українців-червоноармійців. Однак їх сюди не присилано багато, а ті, що були, походили з віддалених областей і суміжних з Україною російських районів. Ми також друкували летючки, звернені до кавказьких народів - грузинів, вірменів і азербайджанців. Мені не відомо, чи і яким способом їх розповсюджувалося на Закавказзі. Летючки головно розкидували біля військових таборів, бо саме кавказці та середньоазійці становили переважну більшість червоноармійців по лагерах в Західній Україні.
В теренах дій Орлана літні лагери ЧА розміщувалися переважно в поліських лісах. Лагерні команди намагалися всякими способами запобігти спілкуванню солдатів з місцевим населенням і тримали їх у доволі суворій ізоляції. Одначе не могли повністю уберегти. Нераз ранками солдати знаходили порозкидані довкола табору летючки і встигали ознайомитися з їхнім змістом, поки їх від них не відобрали. Один з таких таборів був у Тучинському р-ні. Секретарка в лагері, росіянка, знайшла була летючку і прочитала. Коли, однак, дійшла до кінця та побачила клич: "Смерть Сталіну і його партійній кліці!" - скрикнула з жахом і, випустивши летючку з рук, проказала в розпачі: "Ох, єслі била б знала - била б нє читала".
Літом 1950 року прийшла до Орлана пошта від його зверхника. В ній прибуло повідомлення про адоптацію Орлана в члени УГВР. Прийшли листи з ґратуляціями від Василя Коваля, Оси па Горнового і Петра Полтави. Рівночасно був надісланий примірник Звернення Воюючої України до української еміґрації, написаного минулого року, ще за життя Тараса Чупринки. Нам особисто прийшла ще одна дорога вістка. В листі Осип Горновий повідомляв, що наш син, Петрусь, росте здоровий, розумний, "вже читає книжечки". Настя опікується ним, як своєю дитиною. Добрий, незабутній Осип. Серед усіх тягарів і турбот він ще потрудився дістати вістку і зробити нам велике добро. Мені нераз до болю хотілося написати до Насті, попитати за сина, але не важилась її, напевне безнастанно підстерігану, наражати ще більше, як вона вже була наражена.
У пошті до Орлана від головного керівництва приходили деколи матеріяли із закордону, головно преса. З неї ми довідувалися про труднощі та нечасті успіхи наших земляків на Заході. Прочитавши про велику маніфестацію українців у Мюнхені, повстанці раділи, що вони ще не збайдужніли на чужині до болів свого народу. З періодика Бюро інформації УГВР, що його систематично, хоч нераз з перебоями, випускав Генеральний Секретаріят УГВР, ми довідались про загибель на території Чехо-Словаччини підпільних кур'єрів, які пробивалися на Захід. Між ними було двоє повстанців, що давніше перебували в карпатському бункері Полтави, - його співробітник Херсонець і командир охоронної боївки Мирон.
У серпні Орлан знову покинув бункер, відійшов на зустріч із двома окружними провідниками, Ярим із Ковельської округи та керівником Берестейської округи, псевдо якого мені не запам'яталось. З ним відійшов Адріян, і я залишилася на деякий час сама в бункері. Метою наради був перерозподіл оперативних засягів цих двох округ. На нараду прибули також два надрайонові провідники, терени дій яких заторкнула реорганізація, - Михайло і Віктор, їхні надрайони були вже у смузі Полісся.
Причиною нового поділу теренів був брак керівного персоналу. Інша причина полягала в пекучій потребі підпільників з організаційним досвідом для праці у східніх областях. На цій нараді скасовано Берестейську округу і її територію прилучено до Ковельської округи. Окружного Берестейщини призначив Орлан на пост окружного Житомирщини. Будька, який дотепер займав це становище, Орлан призначив на пост окружного Київщини. До того часу Будько дещо пустив коріння в Київщині й там вже частинно розбудував підпільну мережу.