Тієї осені Пріся хворіла на запалення нирок і катар шлунка. Вона так мучилася, що, здавалось, не можна мати важчого за її життя. Пріся стала мені символом терпіння. їй треба було тримати дієту, а це було неможливим у наших умовинах, тим більше в цьому районі. З огляду на зв'язкову трасу, що вела через Стир, тут ніколи не втихали облави. їй потрібно було тепла, вигрітись, а тут доводилося квартирувати в лісі, на сльоті, коли вже стали притискати приморозки. В додаток, хлопці не могли надто присвячувати їй уваги, в них були повні руки роботи. Треба було обслуговувати зв'язки, а також забезпечитись на зиму криївками та продуктами до життя.
Тарас розпорядився, щоб хлопці відвели нас обох до криївки в лісі. Власне в криївці я мала нагоду ближче приглянутися її терпінню. Вона споживала малюсінькі порції поживи, потім усе вертала. Знесилена до останньої краплі, бліда, лягала в ліжко. Коли болі попускали, Пріся вже вибачливо усміхалася, наче б була в чомусь винувата. Інша людина на її місці стала б терпкою, важкою до співжиття, але не Пріся. Свій хрест несла терпеливо і без нарікань. Провідники пропонували їй вийти з підпілля, обіцяли здобути документи і помогти залегалізуватися, хотіли дати їй грошей на лікування і прожиток, але вона відмовилася від усього і рішуче не бажала змінити життя: "Хочу пробути з вами до кінця моїх днів", - була її відповідь.
Коли згадую Прісю, в пам'яті рівночасно зринає Тарас. Вже кращого опікуна за нього вона не могла мати. Мав душу дуже чутливу на людське горе. Коли розказував нам у лісі про страждання Прісі, не міг стримати сльози. Сам уже не такий молодий, а бувало, дощ ллє, це ж осінь, хлопці пішли з якимсь завданням, а він сам один поспішає в село, знаючи, що кругом лісу засідки, але іде, щоб хоч молока їй принести, хоч трохи улегшити її зболіле життя.
Прийшла визначена Орланом зустріч, зв'язкові вернулись, але без Орлана. Ніхто до них не вийшов на стрічу. Ми не знали, чи він загинув, чи, може, хтось покрутив місце зустрічі, бо місця того ніхто не знав, воно було визначене на підставі мапи, і, може, хлопці не потрапили точно серед ночі. Мені не було чого тут довше чекати, я відійшла з Андрієм в Олицький р-н, де був один з бункерів Назара.
Бункер був на хуторі в селі Сухівці. Кімната простора, побудована дуже старанно. Тут минулої зими проживав окружний провідник Ат зі своєю дружиною Оксаною та охороною. В бункері був також приміщений циклостиль. Сім'я, на хуторі якої обладнано криївку, довгими роками помагала повстанцям, за що в 10-річчя УПА УГВР нагородила її Золотим Хрестом Заслуги "за поміч підпіллю у важкий час".
Залишивши мене в криївці, Андрій відійшов, а через кілька днів навідався Назар, вже повідомлений Андрієм про моє прибуття.
Ніде на світі я так не відчула тепла усмішки, як відчувала серед повстанців, коли по довшому часі ми знову зустрічались. У ніяких інших обставинах я не пережила стільки щирої, непідробленої радости за життя іншої людини, як раділи ми при наших зустрічах. А серед них усіх Назарева усмішка тепло-ніжним клубочком назавжди примостилася в куток мого серця. Він питав-розпитував (а щаслива усмішка не сходила з лиця), і коли Андрій та Орлик, що прийшли разом з ним, полягали спати, ми ще довго сиділи і розказували одне одному шепотом про все пережите, щасливі, що доля зволила нам ще раз зустрітись. Нашу радість, однак, притьмарювала журба за Орлана. Відколи зв'язківці повернулися самі без нього із зустрічі, мені не переставало товкти в голові молотком те саме тривожне запитання: де він тепер? чи живий???
Орлик приніс Назареві листа від Орлана, написаного раніше. В ньому писав: коли б не дійшов до Назара, загинув по дорозі, нехай Назар відправить мене зв'язком на схід до "К-13", заступника Орлана. Тоді Андрій знову вернувся в Острожецький р-н, з надією, що, може, Орлан, якщо живий, прибуде звичайним міжрайонним зв'язком.
Поки мав відбутися наступний зв'язок, я залишилася в бункері, а Назар, Орлик і Савка пішли будувати нову криївку на зиму. Щоб даремно не сидіти, я взялась переписувати на машинці звіти Назара, які він, з огляду на навал праці восени, не встиг сам переписати. Перед відходом на будову, ще поділився зі мною однією справою, що його явно непокоїла. Якийсь чоловік нещодавно приїжджав до нього з Луччини цивільним зв'язком від надрайонового Дем'яна. Не залишив, як звичайно водилось, записки, лише домовився з господарем щодо дати, коли то приїде вдруге, вже з поштою, і також матиме усні інформації, тож нехай Назар на нього чекає.
Крім підпільних зв'язків, Організація мала змонтовані запасні зв'язки, що йшли через цивільне населення. Ними користувалось у випадках, коли справа була пекуча і вимагала поспіху, а також поки відновлявся підпільний зв'язок, перерваний в наслідок масових облав або загибелі якоїсь зв'язкової ланки. Цивільний зв'язок майже не вживався на пересилання об'ємистої пошти, з якою легко можна було провалитись при перевірці кур'єра.