Не те, щоб простити, але навіть зрозуміти було важко, як міг Дем'ян допуститися такого промаху. Знав же, що я ішла до Назара, і міг через мене повідомити, що в руках органів безпеки є його записник з адресою цивільного зв'язку. Можливо, через усі невдачі й перепони, які доводилось йому поборювати у зв'язку зі спійманням Антона, він просто міг переочити, міг забути про цей зв'язок, бо його нечасто вживав. У тій порі Дем'ян старався всіма силами наладнати працю, змонтувати нові зв'язкові лінії. В процесі цієї роботи він і сам також загинув, а з ним і справа його записника.
Полон Назара загрожував катастрофічними наслідками, якщо б він заломився і схотів купити собі життя. Назар втішався доброю опінією серед підпільників, був шефом головного зв'язкового вузла на ПЗУЗ, лицар Срібного Хреста Бойової Заслуги. Вивчаючи кожного повстанця, МҐБ, без сумніву, знало ціну Назара. Виглядало, своєю поведінкою старався нас повідомити, що саме він, а не хто інший попав у руки державної безпеки. Вказав їм кілька своїх старих порожніх криївок і також декілька знайомих йому родин. Спочатку опергрупа його м'аскувала, заслонювали лице, щоб населення не пізнавало. Зчасом змінили тактику, створили провокативну групу. Видавали себе за повстанців, які затратили зв'язок і тепер намагаються його відновити з поміччю цивільних людей. Серед "відорваних" був і Назар.
Одного разу післав Орлан Андрія і ще одного з ним в Олицький р-н по енциклопедію, що була там залишена в криївці. По дорозі вони навідалися до родини, куди тільки що заходив також Назар. Тим людям була вже відома доля Назара, і, побачивши хлопців, що прямо наступали гебістам на ноги, сім'я налякалась. Боялися, щоб повстанці не наткнулися на провокативну групу та не загинули. Тоді тітка, розплакавшись, розповіла про Назара. Півгодини тому він заходив до них з провокативною групою. Сам застукав у вікно і першим увійшов у хату. Вітаючись, потиснув їй двозначно руки. Написав записку і просив передати Андрієві, але, поки запакував, один з оперативників прочитав її. Назар був дуже сумний. Тітка, хоч знала, з ким він прийшов, не витримала і, як колись, спитала, чи не голоден, не з'їв би чого. Назареві стали сльози в очах, відмовився від їжі. "Так вже мені його жалко, намучили вони його, кляті, поки вимотали душу", - жаліла, хоч знала, що чекає її сім'ю.
У Назара було чим викупитися в органів державної безпеки. Ми прожили в його криївці до другої ночі, отже в його руках був крайовий провідник ПЗУЗ, і вже за нього одного йому подарували б життя. До Назаревої диспозиції був графік Зот-Бей враз із цілим його осередком, він знав, де їхній бункер, бо будував його. Як шефові головної зв'язкової лінії, йому не становило б труду нав'язатися з двома окружними провідниками, Уліяном і Атом, не кажучи вже про сусідніх районових провідників. Коли б він не загравав з МҐБ, а справді пішов на співпрацю, міг завдати страшного удару, що критично заважив би на дальшому ході підпільної боротьби на Волині.
Тоді державна поліцейська машина вже стала масово застосовувати тактику ловлення живими підпільників. У парі з тим також зроблено переоцінку в сприйманні того факту як серед підпільників, так і серед населення. Доля тих нещасливців уважалася трагічнішою за смерть, якій спіймані нераз заглядали в віч і. До них стали ставитися з більшим виро-зумінням, а то й зі співчуттям. Завтра таке могло стрінути кожного з нас. Усі зі зловлених, яких я знала, не розкривали перед ворогом левової частини з того, що їм було відомо. Вони все таки старалися фізично зберегти своїх друзів, а також, поскільки могли, і населення.
Однак люди, хоч і загартовані у довголітній боротьбі, все таки надщерблювалися. Було це блискавичне застосування терору - як фізичного, так психічного - до людей, пере-виснажених життям по бункерах, з надірваним здоров'ям? їм не давали очунятися з шоку, лиш зразу використовували. Зараз же наступного дня водили спійманого по селах з опергрупою, не даючи змоги впорядкувати ні думок, ні нервів. Чи, може, зустрічаючись до того часу з ворогом не інакше, як на полі бою, вони розгублювалися в новій обстанові? В тих початкових страшних днях полону не один угинався під своїм хрестом. Згодом, якщо дехто з них вижив, може, й організував повстання політв'язнів у лагерах.
Трагедія заторкувала не тільки підпільні кадри, але й у не меншій мірі населення, яке попадало у тривогу. В тактику тебе теж входило залякати людей настільки, щоб закинули підтримку підпілля. Безперечно, були наслідки, але менші, як надіялись "органи". За роки терору і вивозів на Сибір, населення вже звикло жити в атмосфері вічної непевности за завтрашній день. Також люди розуміли, що не з власної волі повстанець опинявсь у кліщах ґебівської машини. Немалий вплив мало й те, що багато з цивільних людей також були арештовані, змушувані підписувати заяви співпраці, доносити. Завжди ті, що самі зазнали лиха, менше судять від тих, хто його не скоштував.