Проте вдосконалена і досвідчена розвідча сіть імперії, що обмотала всю земну кулю, не могла не мати успіху в своїм царстві, де панували тільки її закони. В боротьбі проти знекровленого вже підпілля імперія до того часу вже розвинула софістиковании апарат, впрягла в нього своїх найкращих експертів, свою воєнну машину. Вона повідтинала підпіллю всі засоби на існування, то й це мусіло принести наслідки. Кожний полонений повстанець, а то й арештований наш симпатик, все таки щось виказав на допитуваннях. Здобуті інформації вживалися для розроблення плянів ліквідації боротьби. Тим часом підпілля не мало ні досвіду в поборюванні так спритно розробленого розвідчого апарату, ні фізичної сили, щоб протиставитись йому. Ми набиралися досвіду і вчилися часто на власних утратах, постфактум.
Була вже пізня осінь. В лісі дерева давно оголилися з листя, кущі позатягувалися смутним павутинням. Вечорами ми відкривали ящик, який маскував вхід до криївки, щоб найшло свіже повітря. Нераз я підносилася по драбині, висувала голову наверх і вдихала вогке холодне повітря лісу. Навкіл панувала густа непроглядна темінь, виповнена жалібним шумом нагих дерев і зрідка потурбована шерехом сухого листя, коли пробігала миша. Тайга шумить, находило на думку, і в уяві розмальовувались темні картини тайги з оповідань Короленка. Десь там, у тайзі, мої батьки, сестри, браття... Може, й нам там було б легше вибрати криївку, якби то була наша земля. Може, не дали б ради проводити так часто облави, як роблять їх тут. Скільки у цьому лісі, на кожній просіці, на кожній стежині загинуло повстанців... скільки тут ворожих засідок чатує такої ось ночі...
Зимувати Орланові в Піянському лісі було немислимо. Криївка маленька, ніяк не придатна до праці, не забезпечена харчовими припасами на зиму. А пора вже пізня. Мав ще Орлан одну запасну зустріч з надрайоновим Ківерецького р-ну Віктором. Виславши на зустріч Андрія, сказав затримати Віктора, потім вийшов до нього сам. У Віктора тількищо був збудований новий бункер, де мали примістити друкарню. Він вирішив вибрати ще один бункер, а цей відпустив Орланові.
Була вже середина листопада, коли ми вибрались у дорогу до нової криївки. Тиждень тому впав перший сніг, але не лежав довго. Ми проходили востаннє крізь Піянський ліс, що стояв пусткою, холодний, виблискуючи на просіках срібним інеєм. Хотілося скоріш покинути його, пірнути в села, між людей.
Поки дійшли до криївки, затримались на один день на хуторі, звідкіля Віктор подався ввечері на зв'язок з районовим провідником району Терем не. Однак зустріч не відбулась, а другого дня ми дізналися, що районовий та ще другий повстанець загинули в хаті, де вчора заднювали. Правдоподібно, опергрупа тримала неподалік хати засідку і запримітила, як вони зайшли на хутір, або, може, підглянув їх сексот. Родини Віктор не підозрював, у них уже нераз квартирували повстанці.
Наш новий бункер був у селі Борохові, в господаря на прізвище Поліщук. Простора кімната, однак ще не цілком обладнана до життя. Тут ми зазимували враз із Віктором і Самуїлом, що був родом з цього ж села.
В тій порі Волинь уже сколективізовано. Це утруднювало підпільникам не лиш забезпечення себе харчовими продуктами, але й, більш за все, будування бункерів. З огляду на скрупульозні облави, вже рідко будовано бункери розколом, їх видовбували глибоко в землі, і поверхня була не зрушена. Що основніше шукали при облавах, то глибше вкопувались у землю. Якщо місцевість була на височині, не підходила вода, над бункером залишалось до двох метрів землі.
Найбільше мороки і великого труду завдавало маскування вибраної землі. Хто не бачив, не може собі уявити, як багато треба витягнути землі, щоб видовбати один кубічний метр простору. Потім її слід було так замаскувати, щоб не тільки бункеру, але й землі не знайшли під час облав. А маскувати її треба було тільки на присадибній ділянці, бо на колгоспному полі небезпечно, там трактор виорав би жовту глину, яка звичайно була глибше, в нижчому шарі ґрунту, звідки її видовбувалось на бункер. То була неврожайна земля, нею марнувалось город, і влітку можна було запримітити, що в місцях, де її прикопано, городина росла погано, але воно не було важне навіть для самого господаря. Отож, копались глибокі поздовжні рови, засипувалось їх до половини землею з криївки, а верхню частину рова засипувалось уже чорною землею з городу. Це можна було робити лишень восени або навесні, після того, як присадибна була зорана. Коли вночі провелось таку операцію, тоді заскороджувалось граблями усю при-садибну; щоб ранком жодна її частина не відрізнялась від решти. І так щоночі, поки не вибралось бункеру. Робота була мозольна і тривала довго. Коли будовано криївку, вся сім'я не спала ночами, вартувала кругом хутора. Роботу треба було проводити тихо, щоб не розбудити собак у сусідніх хуторах.