Додаткова важка до розв'язання проблема - роздобуття будівельного матеріялу. В минулих роках, коли не було підходящого матеріялу в господаря, повстанці посилали когось зі своїх симпатиків на тартак і він купував їм дошки. Тепер, коли колгоспник хотів узяти коней, мусів сказати голові колгоспу, куди і за чим їде. Часто голова давав коней не одному, а кільком колгоспникам до спілки. Через те насамперед вишукувано на хуторі все, що хоч трохи придатне на будову бункеру, нераз розбиралось ззаду в клуні півстіни, то знов оббивалось стіни папою або солом'яними матами. Стеля, однак, мусіла бути дерев'яна і треба було мати сильні стовпи, щоб втримали тягар землі.
Коли криївка була вже обкладена, її вибілювали вапном, оббивали шпалерами паперу, споруджувалось стіл або два, залежно, хто в ній жив, ставлялось поверхові ліжка, щоб заощадити так важко здобутий простір, лавки, полиці, поличку на радіо. По стелі розтягалось антену до радіо, вміщувалось в одну з продух вентилятор. На стінах - портрети, тризуб, хрест або образ святих у вишитому рушникові, якщо господиня його подарувала, а де перебувала жінка - влітку квіти на столі. Окрема поличка з заслоною на начиння, параван над ліжками на випадок, коли не вистачало місця і треба було спати на зміну - оце й обладнання криївки п'ятдесятих років. Викупатись, а то й докладніше помитись, можна було собі дозволити лиш раз на тиждень. Тоді один мився, а всі інші лягали в ліжка за параван. Також, коли вдень відкривалось бункер і хлопці вилазили наверх подихати свіжим повітрям, можна було залишитися всередині й помитись, що я й робила. Кожного дня спорожнювалось "парашу", що стояла в кінці коридору. Двері або принаймні параван завжди відгороджували коридор від кімнати. Зате в криївках у лісі й на полі був викопаний туалет, якого періодично дезинфіковано.
Білизну та одежу прала господиня, одначе доводилося брати до уваги склад сім'ї. Якщо на хуторі жила вдова і в хаті не було чоловіків, тоді господиня прала ввечері, підсушила через ніч і ранком подавала до криївки, де вже воно досушувалось. Подекуди носилося прати до інших хатів, а то й на інші села.
Також треба було бути дуже обережним з пригото-вуванням їжі. Населення щораз то більш убожіло, люди не виварювали багато страв, було важко за дрова. Якщо на кухні варилося більше як в одній-двох посудинах, це вже звертало на себе увагу. Органи безпеки вивчали до подробиць наше життя, потім подавали точні вказівки своїм сексотам та опера-тивникам, на що звертати увагу в людських житлах. Це розказували самі сексоти під час допитувань Службою Безпеки.
Не лишень перед агентами, але й перед добрими людьми треба було оберігатись. У теренах дій підпілля силою обставин ми так вишколили населення, що багато наших симпатиків навчилися звертати увагу на дрібнички, завважити їх і робити правильні висновки. Місцеві селяни куди краще за МВД орієнтувалися, в кого можуть перебувати підпільники. Вже найгірше було з сусідами. Ті знали, який посуд в сусідки, які сорочки носить господар, як часто переться у тій хаті, коли ходять до міста на базар, і найменше відхилення від раніш установленого режиму викликало підозріння. Люди, як люди, про себе нікому не скажуть, але про інших дуже хотілось поділитися з близькими знайомими.
Траплялись випадки, що сам господар звірявся перед родичами, а то й добрими сусідами, що в нього живуть повстанці в криївці. Вже як воно було рисковним, люди все одно довіряли одні одним, і не помагали їм наші перестороги. Ота криївка в Ріканях на Луччині, в якій я перебувала з Оксаною, була побудована в дуже вбогої вдови. Вона довірилась сусідові, і він хотів нам допомогти. Через неї передавав масло, сир, овочі, однак до криївки ніколи не заходив, знаючи, що ми не бажали, щоб сусіди знали про нас.
Восени не відбувся ні один зв'язок з Луцьким р-ном. Дем'ян не виходив на зустрічі й не висилав нікого від себе. Через якийсь час прийшла вістка, що він, Конон і Адріян загинули у криївці в селі Городище. Вони замовили собі на зиму живлення до радіо в знайомого їм чоловіка, що працював у млині. По дорозі чи, може, в крамниці під час закупки він провалився. МҐБ взяло батерію і спрепарувало в неї міну. Коли Дем'ян залучував оте "живлення" до радіо, міна розірвалась. Подібні випадки вже траплялися в Галичині, про що Леміш повідомляв Орлана, щоб остерегти повстанців на ПЗУЗ. Взагалі вістки про нові ворожі прийоми, застосовані в однім терен і, передавались як пересторога по всій території наших дій. Однак не завжди можна було зарадити. Радіо мала в криївці кожна група, але серед них мало хто знався на радіотехніці, щоб перевірити, чи не спрепарована в ньому бомба.