Увечері Віра залишилась сама на квартирі - листоноша враз із чоловіком поїхала на станцію купити їй квиток на поїзд. Вони намовляли її залишитись у них жити, якщо не має де дітися, - буде виконувати домашню роботу, вони їй за те платитимуть. Але "щоб донька порядного хазяїна ішла служити в якогось совєта - то вони цього не діждуться, - завважила ображено Люба. - Щоб хоч раз в місяць побачитись з братом, я радше пасла б тут корови, як жила у Львові". Ранком чоловік відвіз Віру трамваєм на станцію і поміг їй сісти на потяг до Рівного.
Початок зими пройшов відносно спокійно за роботою. Через осінні блукання, праці призбиралося багато. Настав уже 1952 рік, а земля все ще не була покрита снігом. На Щедрий Вечір відвідали нас Буйний і Роман. Нам недавно зіпсувалось радіо, і вони пообіцяли на другий місяць постаратись нове.
Кінчався лютий, вже настали немісячні ночі, і ми нетерпеливо очікували хлопців. Нетерпеливо, бо в нас у криївці таке витворилося, що в ній годі було довше перебувати. Хоч снігу не випало багато, зате була відлига, і нам до криївки вже підійшла вода. Зачала підходити ще на початку лютого. Ми вже так піднесли підлогу, що не можна було встати на повний зріст. Між землею і підлогою нагромаджувалася вода, і кожного вечора- ми відрами вичерпували її та виливали наверх. Тим часом вода підіймалась щораз вище. Щоб не тримати ніг у воді, бо й так всі троє були вже простуджені, ми піднесли підлогу ще вище. Останній тиждень відкривалось криївку вже два рази на день, ранком і ввечері, аби вичерпати воду і не допустити, щоб залила нам ліжка.
Відлиги загалом дуже утруднювали життя в криївці, бо вода лилася продухами всередину. В нас була відмінна ситуація, куди важча - вода підходила здолу. Стіни ставали вологі, потім розмоклися, витворювалися щілини, і місцями вже почала обвалюватися земля. В такій криївці небезпечно перебувати. Наша криївка не була побудована солідно, не мали на це ні часу, ні матеріялу, а найголовніше - ґрунт невідповідний. Врешті-решт Орлан вирішив, що перейдемо до криївки Буйного і вже потіснимося там з місяць, поки можна буде вийти в ліс.
Нараз одного пізнього ранку чуємо домовлений стукіт, відтак з продухи переляканий голос господині:
- Слухайте!
Орлан підійшов до продухи:
— Що сталося?
— В Радохівці сьогодні раннім ранком військо відкрило бункер, ми аж тут чули, як стріляли. Кажуть люди, що бункер був у землянці, в нім сиділи хлопці й дівчата. Вони повискакували наверх і вже з землянки відстрілювались. Оповідають, що одна з дівчат ніби пробилася крізь вікно й забігла на сусідній хутір. За нею погналось військо, обложили хату і спалили. Не знати, чи вона вирвалася живою звідти, чи згоріла. Недавно кілька авт, навантажених солдатами, знову пігнались у Радохівку.
Господиня була така перелякана, що ледве вимовляла слова. Орлан сказав їй уважати, щоб своїм затривоженням не привернула до себе уваги посторонніх людей. Казав їй не відкривати криївки того ранку, почекати до вечора, але як тільки довідається щось більше, нехай заговорить крізь продуху.
В нас не було найменшого сумніву, що впав бункер Буйного. Аж несамовито ставало від думки, що не стало нараз п'ятеро людей. А Люба, як вчула, як не розридається, не заголосить: "Братіку мій, ріднесенький..." - ледве ми змогли її трохи заспокоїти.
Падіння бункеру - трагічний початок, за яким ідуть слідом облави і терор. Насамперед заарештують родину. Маючи п'ятеро осіб з однієї хати, від кожної з них тебе щось довідається. Коли устійнять, що Орлан там перебував до середини грудня, дійдуть висновку, що в такій пізній порі він не міг далеко відійти і зазимував десь неподалік. Як грянуть облави, наша криївка їх не витримає, якщо до того часу нас не заллє вода.
Однак нам не було куди йти. Змінюючи постійно терен свого перебування, а також з конспіративних зглядів, Орлан зустрічався з місцевим населенням переважно лиш у випадках, коли заквартировував у якоїсь родини на довший чи коротший час. Тепер він залишився без єдиного теренового підпільника. Покладатись на Любині знайомства було надто рисковно, вона розцінювала людей своїми критеріями. Навіть декого із сек-сотів уважала за добрих, тому що ставилися до неї приязно, маючи в тому свою ціль. Залишився лиш один Сірко, який знав, де зимував Орлан. Як довідається, що Буйний і Роман загинули, повинен буде нав'язатися з Орланом, але не тепер, коли довкруги неспокійно. Може, прийде аж на весні.