Не так думала Люба. Почувши його голос, вона як не скрикне: "Братіку мій!" - і рветься до нього.
- Сиди, не кричи, - схопив її Орлан за руку. Тоді почав ставити питання Романові.
Вся та з'ява тривала хвилину-дві, поки не прояснилася ситуація. Важко повністю передати наші почуття на вид повернення Романа з мертвих у життя. Це було найбільше свято Воскресіння, яке довелось мені пережити. Бувають у житті різні радості, а ця була радість благодатна, така, що овіває людину на вид чуда. Чудом врятувалася одна людина. Орланові ще й велика поміч - він уже мав теренового біля себе. Також багато краще для пораненого Романа, бо тепер я могла доглянути йому рани.
Щоб прояснити ситуацію, ми засипали його десятками питань. Однак слід було зразу подумати над нашим становищем. На думку Романа, який добре знав терен і людей, ця хата не була підходящою на перебування в ній протягом довшого часу. Тим часом сніг не переставав падати, і через добу було б ще важче проходити заметеними снігом полями. Порадившись з Романом, Орлан вирішив відійти ще тієї ночі в намічене Романом село. Подякували дівчині, що прийняла нас у такий важкий і небезпечний час, попрощались з матір'ю та подались у дорогу.
Погода скаженіла, сніг як почав падати зранку, так дотепер не переставав, мела завірюха, закручувала сніг у стовпи. Ми ще на подвір'ї застрягли в заметі, а коли вийшли на відкриті поля, нас там прямо засипала снігова буря. Із задерев'янілими колінами, перемоклими ногами, у змагу зі стихією, ледве пройшли вісім кілометрів за цілу ніч.
Ми добились до одного хутора в селі Хорлупи, Олицького р-ну. Післали Романа розбудити господарів, а самі стали під повіткою. Поки він вернувся, мені з холоду задеревів язик, щось хотіла спитати і не могла вимовити слова. Врешті опинились у теплій хаті. Родина була численна, багато дітей, господиня щиросердна жінка, тільки дуже боязка. Зате господар похмурої вдачі і, як опісля побачила, часто на всіх сердився. Це була не найкраща родина, яку я зустрічала, перебуваючи в підпіллі, проте настільки добра і чесна, що не зрадила б повстанців. Вони були дуже вбогі, з обмеженим кругозором, не надто привітні, тому й не мали поваги у селі. Ніхто не підозрював би, що до того колгоспника могли заходити підпільники, одначе, коли провадились загальні облави, його садиби також не поминали.
Ми заднювали на горищі, і господарі, думаючи, що ввечері відійдемо, поводились спокійно. Вдень Орлан покликав до себе господаря, спочатку гарно з ним поговорив, розказав, що діється в нас і в світі, потім заявив, що плянуємо затриматися в нього, поки сніг не зійде. Сніг надалі, вже другу добу, падав безперервно, і хто його знає, як довго лежатиме, а було щойно 7-го березня, так що Орлан приготовляв дядька на які два тижні нашого тут перебування. Знаючи, що родина вбога, Орлан дав йому грошей, щоб узяв коней з колгоспу і поїхав в Олику, купив муки і картопель. Воно не дуже привертало увагу - багатьом колгоспникам не ставало продуктів, так що змушені були докупляти в місті на базарі.
Коли Орлан поговорив з господарем, він під враженням його мови згодився на наше перебування в нього. Але як сказав про це жінці, та стала йойкати й ойкати і так довго не переставала, поки не змінила думки чоловіка. Бачимо, за яку годину він знов лізе по драбині до нас, віддає Орланові гроші й каже, що вони так уже бояться, що ні в якому разі не можуть згодитись на наше перебування. Можемо пересидіти в нього кілька днів, він поділиться з нами своїм останнім, але не хоче, щоб ми залишались надовше.
- Добре, увечері ми ще поговоримо, - відповів Орлан. Він хотів більше дізнатися про ту родину від Романа.
Відійти звідсіль було навіть фізично неможливим. Снігу вже стільки навалило, що не те що полями, навіть дорогами і стежками між хуторами люди мало ходили. В Олицькому і Клеванському р-нах надалі провадились облави. Хорлупи були крайнім західнім селом району, господар не підозрілий властям, і це робило його хату трохи безпечнішою за інші місця. До того, ще й Роман не міг багато ходити: рана занедбана, витворилась інфекція" і треба було її зараз же лікувати, поки не пізно. Тепер Орлан вирішив інакше говорити з родиною.
Увечері, як тільки ми зійшли в хату, я взялась робити Романові перев'язку рани. Куля ввійшла йому в ліве рам'я, а вийшла вполовині спини, близько хребта. Входовий кінець рани вже став заростати, і довелося знов його відкрити. Рана була дуже довга, і я не мала чим протягати крізь неї бинта, тому затягала з двох кінців, далеко як лиш могла, щоб вигоїлася всередині. Тільки прочистила вхід і вихід, як з двох кінців рани цюркотом полилась густа зелена ропа. Роман ще й мав переморожені пальці на ногах, бо прорвався із землянки босоніж, а також переморожений ніс. Все це тепер йому напухло, свербіло і треба було лікувати.