Моя перша підпільна квартира була в с. Корманичі, недалеко містечка Нижанковичі. Праця полягала в переписуванні на письмовій машинці ви шкільних матеріялів, звітів та іншої підпільної літератури. Та квартира була також вузловим пунктом, куди надходила пошта до мого провідника. її я доставляла йому до Перемишля, або він присилав по неї Роксоляну, а деколи то й сам навідувався до Корманич.
На травень 1944 року в Перемиській області був запляно-ваний двотижневий організаційний вишкіл районових та вищих провідниць УЧХ і деяких членок підпільної сітки. Обласною провідницею УЧХ була Рогніда, призначена сюди крайовою провідницею УЧХ Катериною Зарицькою. Вишкіл мене не зобов'язував, я не працювала в жіночій сітці, проте дуже хотіла бути на ньому. Не заради науки, а щоб побути разом зі своїми подругами з матурального курсу. На вишколі мали бути Зена Химка, знана опісля під псевдом Зоя, Ірина Тимочко - "Хрис-тя" і Марійка Ровенчук - "Ірина". Марійка походила з Печені-жина на Гуцульщині, ми разом не тільки відвідували курс, але й жили у дівочому інституті. На вишкіл ішла також Наталка - "Сіра", ну й багато інших знайомих дівчат. "Ходи та ходи, там буде весело", - намовляли мене. Якось зустріла на вулиці в Перемишлі Зенона. Він сам згадав, що могла б піти на вишкіл, коли б Соловій мене відпустив. Соловій дав свою згоду.
Вишкіл відбувався в Добромильщині, на лісничівці біля села Княжичі. Це казково чудові підгірські околиці, вкриті гаями, які в цій весняній порі бриніли пташиними співами й весело гомоніли повноводими потічками.
Нас було двадцять дві учасниці курсу. Організаційний вишкіл провадив сам Зенон, санітарним займалася обласна УЧХ Рогніда, а військовий інструктор Зруб учив нас володіння зброєю.
Лісничівку охороняла озброєна боївка. Рівночасно вдер-жувавно контакт з сусідніми станицями української поліції, які мали нас повідомити, коли б у тій околиці появилось гестапо. Тут майже всі станиці поліції співпрацювали з підпільною ОУН.
Порядок дня був чітко визначений: рання зоря, прибирання, руханка, туалет, молитва, сніданок. Година 8-ма - початок викладів. На обід одногодинна перерва, потім знову чотири години викладів. Після лекцій ми вивчали занотовані матеріяли. По вечері відбувались ще дискусії, під час яких обговорюзано заслухані лекції.
Вишкіл не становив мені труднощів, я ще в Юнацтві засвоїла викладай і тут дисципліни, але Зенон навіть відомий мені матеріял подавав так свіжо й цікаво, що ми всі слухали його, як заворожені. Бувало, вже скінчив говорити, а ми й далі сидимо тихо, з місця не ворухнемося. Кожна пильно вивчала його лекції, бо тут не вшахруєш і підказати нема як. До того ще й ставало дуже соромно і неприємно, коли доповідач звертав тобі увагу. Наші дні були надто щільно виповнені, я почувалася перевтомлена, тож вечорами під час дискусій до смерти хотілося спати. Дискусії не були цікаві ще й тому, що Зенон зосереджувався головно на тих, хто важче засвоював матеріял. Тоді я хитрувала й дрімала, підперши руками голову. Одного разу спросоння поклала голову прямо на стіл і смачно заснула.
- Ви спите чи що? - наче снилось мені. В той час Зоя вже штовхала мене, щоб розбудити. Я зірвалась, як обпарена, а тут усі на мене дивляться, підсміхаються. Вже я більше не заснула під час дискусій, але була ображена на Зенона. Міг же вжити більше такту й не виставляти мене на посміховище перед подругами.
У програму військового вишколу входило також обговорення догідних бойових позицій у партизанській боротьбі враз із вправами відступу на випадок ворожого наскоку.
Курс уже добігав до кінця, як однієї ночі в нашу спальню вскочив вартовий і повідомив, що гестапівці наступають на лісничівку. Нам кинули наказ: блискавично спакувати свої речі та приготуватись до відступу в ліс. Головне - не панікувати.
Пробуджені серед ночі дівчата все одно попали в паніку і зчинили в кімнаті таку метушню, що годі було почути слово. Вони геть усе забули, чого навчалися про організований відступ. Хаотично впихали речі в наплечники, то знову викидали їх, бо не все вл ази лось, і ще раз пакували, вихлипуючи при тому: о, Боже, о, Мати Божа, рятуй нас, не дай загинути. Врешті вдалось інструкторам трохи нас утихомирити і випровадити задніми дверми через подвір'я в ліс. Не всі, однак, змогли спакуватись, деякі зі страху лише загорнули речі в клубок і готові були втікати. По дорозі до лісу вони їх губили. "Таж за вашими панчохами й усяким іншим причандаллям німці могли б були зайти прямо до місця постою", - сміялись опісля з нас хлопці, що охороняли лісничівку.
Зате моя поведінка під час наскоку була взірцева. Я не спанікувала, тільки все гарненько собі поскладала, спакувала наплечник і спокійно чекала дальших вказівок. Приглядаючись усій цій метушні, мало не задушилася, стримуючись від сміху. Хотілося шепнути хоч своїй вірній подрузі Зої, що це лише пробний алярм, до якого нас заздалегідь приготовляли. Але якийсь чортик підказував цього не робити, бо якраз вона, що налякалась дужче за всіх, мене найбільше забавляла. Те, що напад не справжній, було видно по надто зрівноваженій команді, яку нам давали керівники вишколу. Опісля ми обговорювали на лекції всю нашу неправильну поведінку під час відступу.