Пост Орлана вимагав знання обставин боротьби на всіх обширних теренах Волині та Полісся, тому він не засиджувався довго на одному місці, крім зимування. З погляду безпеки, його мобільне життя мало позитивну і негативну сторони. Взимку Орлан обмежував до мінімуму всякий рух в околиці бункеру, а в теплому сезоні перебував постійно в дорозі, і тому агентам державної безпеки важко було "пришпилити" його до одного місця. З другого боку, він міг принагідно найти, і находив, на засідки, наривався на облави в лісах, а то й міг зустрітись десь на зв'язку з можливим агентом-"внутренником". Вправді ніхто на зв'язку не знав заздалегідь, що Орлан буде проходити ним. Якщо агент був лиш один у групі, він не завжди мав можливість пошкодити, але така небезпека існувала. Можливо, завдяки мобільності та, в міру можливости, строгій конспірації, Орлан так довго залишився серед живих.
Орлан, який проходив різними теренами, був широко відомий підпільним кадрам.
У ці вже дуже важкі роки його поява, розмови, які завжди і всюди провадив з повстанцями, мали великий вплив на них. Навіть у найдраматичніших ситуаціях він знав, чим підкріпити їхню віру. Умів з'ясувати їм суть і логіку нашої, вже тоді безвиглядної, боротьби і помагав зрозуміти глузд навіть смерти повстанця. Я бачила, як виснажені довгою боротьбою люди жадібно ловлять його слова і як глибоко ті слова западають їм у душу. Опісля вони поділялись ними зі своїми побратимами. Віра у правоту обраної ідеї була нашою богинею, але віра в провідника скріплювала і додавала сили в змаганнях за досягнення нашої мети. Своєю вдачею Орлан, як магнетом, притягав людей, він був свідомий того і, коли стало важко, старався якнайчастіше перебувати серед підпільників. Коли люди опинялися в обставинах, у яких не можна було вже нічого зарадити, ніщо придумати, тоді звертали очі на нього, з вірою, що він знайде вихід.
Після наладнання зв'язку на південь, ми відійшли від Назара. По нас прийшов районовий Здолбунівського р-ну Матвій і радіотехнік у цьому ж районі Славко. Матвій, молодий, гарно збудований хлопець, був зі свіжого набору. В розмові показавсь інтелігентним, мабуть, мав інші обдаровання, коли вже добився поста районового керівника.
В селі Півче, Мізоцького р-ну, ми зустрілися з окружним Уліяном. У його криївці працювала секретарка Ганя. Вона була з 1926 року народження, походила з села Дермань. У підпіллі перебувала з 1949 року, після того, як її МВД арештувало, потім звільнило, зобов'язавши до співпраці з ним. Уліян знав добре батьків дівчини, Ганя все йому розказала і просила прийняти в підпілля. Батьки не протиставились її рішенню. Влітку Ганя часто перебувала сама в криївці. Уліян та місцеві повстанці Мисливець, Тарас, Чорний і Степан були зайняті своєю роботою і тому рідко її відвідували.
Тарас і Мисливець, віком у сороківці, жонаті, походили з Мізоцького р-ну. їхні родини вже вивезено на Сибір. Чорний був зі Здолбунівського р-ну, за німецької окупації німці вивезли його на роботу до Німеччини. Вернувшись додому після війни, він відразу пішов у повстанці. Його брат уже загинув у підпіллі.
Ганині батьки завжди приймали повстанців, як свою родину, тож коли батько хотів побачити, як проживає його донька, Уліян, хоч вже який конспіратор, не відмовив йому. Батьки довго не втримались у своїй хаті, незабаром їх вивезли на Сибір. Ганя була працьовита і скромна дівчина, підпільники і сім'ї, в яких перебувала, любили її. Одначе була слабкого здоров'я. В нездорових умовинах життя по криївках у неї розвинулася туберкульоза, часто покашлювала і на очах марніла.
В Уліяновій криївці Орлан приготував пошту та пакети літератури, призначені до відправи в Житомирську область, а також лагодив кореспонденцію до волинських і поліських округ. Я і Ганя помножували на машинках потрібні до висилання матеріяли, приготовляли реєстри літератури в пакетах. Закінчивши роботу, ми всі відійшли до лісу.
Славні там ліси. З невеликими проміжками, вони простягались на схід, до Острога, і далі в Славутський р-н, а на південний захід - Кременецькими горами під Кременець. У лісі ми долучились до групи повстанців, у якій були надрайоновий Здолбунівського н-ну Сірий, Уліян, бойовик з охорони Уліяна Чумак, потім Мисливець, Тарас, Степан і, на мою велику радість, Мороз. Він саме прибув з Житомирської области. Зібралося нас, отже, десять чоловік, а це, як на 1952 рік, - велика група. В той час уже не збиралось так багато повстанців разом на одному місці. Розтягнувшись бойовим рядком, навіть легше було проходити лісовими стежками й доріжками, і мимохіть нагадувались кращі часи...