Я не зразу впізнала Мороза. Три роки тому, поки відійшов він з групою повстанців у Житомирську область, зустріла його в Уліяна, молоду енергійну людину, з кулеметом через груди, педанта навіть у підпільних умовинах. Тепер був вихуді-лий, у зношеному мундирі й виглядав на десятку років старший, як тоді, коли його бачила. Тільки рухи ті ж енергійні, ще упевненіші, і той же кулемет через плече.
Їх вибралося двох на зв'язок, але другий зв'язковий захворів у дорозі, і Мороз мусів залишити його в знайомих людей у Плужнянському р-ні. Далі йому треба було пробиватись самому. П'ять діб не спав - ночами мусів маршува-ти, а вдень не наважувався спати, коли був один на постою. Могла проходити облава, або хтось завважив би сплячого і доніс на МВД. Задержатись у дорозі хоч на одну ніч і переслатися Мороз не міг - він стратив забагато часу через нездужання його друга і ледве встиг своєчасно дійти на визчачену зустріч.
Мороз приніс вістку, що секретарка заступника Орлана "К-13", яка відійшла разом з ним у східні терени, арештована в Житомирі на залізничній станції враз із місцевою дівчиною. При них знайшли підпільну літературу, яку вони перевозили в інші міста.
Нелегко було групі Мороза закріпитись у новому терені. Разом із розгортанням праці та придбанням симпатиків серед населення, треба було промишляти, як прожити, де роздобути прохарчування, коли населення само вбоге. Розповідав, як вони одного разу забрали з колгоспу продукти і коней, щоб доставити продукти в ліс. Поки довезли, довелося декілька раз боєм відбиватись від місцевої міліції. Скинувши продукти, нагнали коні в поле.
Ще оповідав Мороз, як їх трьох заквартирувало під містом у хаті одного робітника. Зайшли до нього на світанку і, втомлені до краю, просто сказали, хто вони і що намірені в нього заднювати. Господар не повірив їм, думаючи, що це емведівська провокація, однак не відповів нічого. Вирішив, що ранком, по дорозі на роботу, зайде на емведе і зголосить їм про хлопців. Але перед тим як вийшов з хати, Мороз закликав його до себе, поговорив з ним і накінці дав кілька карбованців на одяг дитині. Хлопці бачили, як хлопчина вибіг ранком на подвір'я босоніж, в обдертих штанятах. Такий вчинок повстанців зворушив господаря і переконав, що вони не провокатори. Він знав, що ґебісти на дали б йому грошей, і не пішов з доносом.
В іншому випадку, про який з нами ділився Мороз, господиня дозволила їм викопати в хаті криївку з надією, що, може, приділять їй за України кращий шмат землі, ближче до села. Самостійна Україна не була тим людям абстрактним поняттям, вони сприймали її дуже конкретно, це був шмат землі й черевики на ногах дитини.
Хоч як важко нам доводилось у Західній Україні, проте на сході повстанцям було куди важче. Тому підпілля максимально помагало їм зі старих баз, туди відходила більшість зібраних грошей. Там треба було матеріяльно допомогти не тільки повстанцям, а подекуди й родині, в якої вони зазимовували.
Орлан особисто відбув з Морозом розмову, докладно випитав його про умовини і прогрес у розгортанні підпільної роботи. Він передав ним листи до підзвітних йому керівників у тих теренах та приготовані вже пакети літератури. До помочі Морозові Уліян призначив Чорного та ще одного зв'язківця. Вони мали довести його до місця, де він зустріне повстанців з Житомирської области.
Ось вже прийшла пора відходу Мороза. На прощання потиснув усім нам долоні, зголосив Орланові свій відхід і щез у глибині лісу. Виглянувши з гущаку, я завважила, як мигнула його струнка постать, перетинаючи лісову просіку. Більше, здається, його не бачили у Західній Україні. Загинув? Попав ранений або через зраду в руки ворога? Був засуджений на смерть чи карався по тюрмах?.. Багато їх, що працювали на східніх землях, пропали без видимого нам сліду. Про їхню долю, може, колись розкажуть архіви наших переслідувачів. Якби хоч приснилося колись, що доля судить мені винести про них вістку у світ широкий, була б попитала про їхні імена, те, звідки походять, бо й так МҐБ все це повишукувало, порозпитувало по всіх селах. А так - у пам'яті залишились вони тільки Кручами, Морозами, Катеринами, Зінами...