З початку вересня прийшла пошта до Уліяна від Орлана. Він уже повернувся від Лемеша і подався прямо до новозбудо-ваного бункеру, де плянував зимувати. Бункер викопали Бурий, Чумак і Степан, які й завели його туди зі зв'язку. В пошті прийшли комун ікати про загибель двох визначних керівників нашої боротьби. Зимою 1951/52 р. загинув заступник голови Генерального Секретаріяту УГВР, член Проводу ОУН, майор УПА Петро Полтава. У травні того ж, 1952 року також не стало крайового провідника Південно-осередніх земель Уласа.
...Прийшла вістка, перед якою я тремтіла всякий раз, коли до Орлана надходила пошта від Проводу. Не стало Полтави, відійшла у засвіти найшляхетніша людина, яку мені довелось зустріти в житті. Скільки то утратила наша боротьба з його смертю, та й не тільки боротьба, - світ утратив одного з найкращих Господніх сотворінь на землі. Хто ще залишився? Тут, на Волині, лиш Орлан та Уліян. Тепер надходить уже їхня черга, наша...
Надіслано у пошті від УГВР список повстанців, нагороджених, у зв'язку з 10-річчям УПА, медалею "За боротьбу в особливо важких умовах". Нагороджені були всі живі повстанці на Кременеччині - вони бо всі віддано боролись десять років у лавах УПА і визвольного підпілля. Були посмертні нагороди і також нагороди, призначені цивільним особам за їхню жер-твенну допомогу нашій боротьбі. Орлана і Уліяна УГВР нагородила Золотим Хрестом Заслуги і медалею "За боротьбу в особливо важких умовах", на східніх землях Роман і Мороз були нагороджені Срібним Хрестом Заслуги, і Роман дістав від УГВР підвищення до ранґи поручника. У списку нагороджених було й моє ім'я - медаль "За боротьбу...", срібна зірка за поранення і Бронзовий Хрест Заслуги в 10-річчя УПА.
Медалею "За ббротьбу..." УГВР нагородила, здається, кожного повстанця в Краю, але не призначила її нікому, хто проживав поза його межами. У списку нагород були також імена осіб, які проживали поза батьківщиною. За їхню працю для визволення України їх нагороджувала УГВР Хрестами Заслуги різного ступеня. Між ними було ім'я Лева Добрян-ського зі США. Хоч отримані нагороди не виблискували медалями на наших зношених мундирах, ми заховали їх із вдячністю в серце, і вони скріпляли нас на тому найважчому етапі боротьби.
У вересні Уліян відійшов на Рівенщину, забравши з собою Степана. Нога в Олеся боліла трохи менше, він вечорами проходжувався по лісі, вправлявсь у ході, але кості не були як слід складені, й вона йому далі напухала та дошкуляла.
Враз із поштою до Уліяна приніс Павук також до мене лист від Орлана. Писав, що щасливо повернувся, має багато новин і розкаже мені, як прийду. Далі подав вказівки, які матеріяли, залишені ним у криївці, маю принести з собою. "Приходь, я стужився за тобою і чекаю", - закінчував листа, і в самій долині, дописав П.С.: якщо я і надалі намірена зимувати в Уліяна, рішення за мною. Я настільки добре його знала, що була певна: поставив "П.С." лиш для фасону, мовляв, який я ліберальний, а весь лист говорив мені інакше, говорив те, що і я думала. Ми не хотіли розставатися навіть на одну зиму, будемо разом зустрічати кожний день, скільки там ще тих днів нам виміряла доля.
- Я був певен, що прийдеш, - були його перші слова, коли я увійшла в бункер. Зв'язківці дискретно затримались нагорі на декілька хвилин.
- Якби то інші умовини, ти б почекав.
- О, я знаю, - і ми обоє усміхнулись.
Криївка була збудована на хуторі в селі Почаївського р-ну. З нами залишався зимувати Байда. На зиму Бурий, Чумак і Олесь вибрали собі бункер на хуторі в селі під Кременцем.
Мені не терпеливилось послухати новин, які приніс Орлан від Василя Коваля. Я запримітила, що він став бадьоріший, з очей зникла зажура, яка раніше ніколи не сходила з них. Було очевидним, наскільки його підкріпила зустріч та безпосередня виміна думок зі своїм зверхником.
Вони зустрілися, щоб зробити огляд стану підпільної боротьби під ту пору. Орлан з'ясував Ковалеві ситуацію на ПЗУЗ, поінформував про зроблені переставки в кадрах, опісля вже оба намічали, які ще треба зробити зміни. Обговорювали і накреслювали пляни дії на найближче майбутнє і на дальшу перспективу, коли залишаться поодинокі групи, а то й одиниці, без зв'язків. З огляду на прогресивне зменшування керівних і рядових кадрів, поширювалась територія дій для тих, що ще залишилися, але зменшувався обсяг їхньої праці. На тій нараді Василь Коваль-Леміш офіційно призначив Орлана своїм заступником у керівництві боротьбою в Україні.