У травні 1952 року. Улас вертався на схід. Коваль відпустив йому десять повстанців, які відійшли разом з ним. Однак не дійшли далеко, на одному з їх постоїв війська МҐБ оточили їх, і вони всі загинули в нерівному бою. Може, й попався хто з них пораненим у руки МҐБ.
Уласа не було вже ким заступити, тому Коваль передав Орланові його терени. Доручив йому сконтактуватися з окружним Хмельницької области, Скобом, зв'язок до якого вже був наладнаний. По смерти Уласа, того ж літа 1952 року, Скобові пощастило нав'язати контакт з Шумським р-ном. Ним він вже посилав листи до Коваля і домагався, щоб вислали їм провідника на місце загиблого Уласа. Без керівника самим підпільникам важко було вести роботу. При зустрічі з Орланом Коваль порушив ту справу, вони її обговорили і домовилися, що на черговий рік, якщо там умовини не погіршаться, Орлан відійде і закріпиться у теренах, де діяв Улас.
Казав Орлан, що Коваль значно подався фізично. Він важко переживав загибель Уласа враз із десяткою повстанців. Більше за жахливі побутові умовини його з'їдали жертви в людях. Слухаючи звідомлень Орлана про втрати на ПЗУЗ, запалював дрижачими руками цигаретку від цигаретки і нервовими кроками вимірював бункер. Хворів на виразку шлунка, з цинги йому повипадали зуби, В Галичині було важче повстанцям, як на Волині, їм доводилося перебувати в бункерах здебільшого по лісах. На Волині, де ще не знесено хуторів, легше було збудувати криївку та зорганізувати харчі.
Хоч який був невідрадний стан у підпіллі, Коваль розцінював оптимістично результати боротьби. Психічно та фізично виснажений, він, однак, був сповнений душевного спокою, який давала йому свідомість ваги проробленої праці та не змарнованого на малі речі життя. Як один з архітектів довготривалої повстанської та підпільної боротьби, бачив її позитивні наслідки. Боротьба наближалася до кінця, але ідея, в ім'я якої вона велась, вже увійшла в душу народу. Коваль вірив, що наша боротьба не помре зі смертю останнього повстанця. Вона буде дріжджами ферментувати в народі, поки в догідний час знову не відродиться, може, в іншій формі.
Від Коваля Орлан дізнався про долю кількох наших давніх друзів із Закерзоння, що перейшли на підпільну працю в Україну.
Колишній провідник Перемиської округи Григор став референтом пропаганди в Тернопільській окрузі. В тій окрузі вдалося гебістам спіймати двох зв'язкових, завербувати їх до співпраці і післати як "внутренників" назад у підпілля. Коли Григор проходив зі своїм бойовиком через їхню ланку, агенти зв'язали їх поснулих і віддали в руки МҐБ. Це сталося в 1950 або в 1951 році. МҐБ зімпровізувало відкритий суд над ними в Чорткові, на якому звинувачено їх, як і усіх інших повстанців, у діяльності на користь чужоземної агентури та у всяких нечуваних звірствах, ніби доконаних на населенню. Григора та його бойовика засудили на смерть і повісили в Чорткові.
Через тих же агентів попав у руки МҐБ окружний СБ Тернопільської округи. Його спіймали дискретно і теж запропонували співпрацювати з державною безпекою. Погодився на те, щоб викінчити агентів. Повідомив про них своїх зверхників, і після допиту "внутренників" зліквідували. Окружний СБ ще діяв один рік, поки не загинув.
Через рік після смерти Григора загинув на засідці його брат Щипавка.
Брат Старого, Орач, займав пост надрайонового СБ в Тернопільській окрузі. Його доля мені ближче не відома.
Колишній районовий Перемищини Олег займав пост окружного Золочівської округи Львівського краю. Власне в його теренах Коваль зустрівся з Орланом. Тоді Олег був на стоянці недалеко від них, і Орлан мав нагоду зустрітися з ним, але не зробив цього з конспіративних оглядів. Почувши це, я жаліла, що так зробив. Скільки радости він був би приніс Олегові, як же вдячний був би йому за таку зустріч. Тим часом доля вже готувала йому кінцеву путь. Загинув Олег навесні 1953 року, під час облав, там же, у Брідських лісах.