Леміш тонко спостеріг усю перфідність совєтського закону, який так спрепарований, що на ділі не давав багато можливостей дітям колгоспників здобути вищу освіту. Крім оплати за школу, їм ще треба було платити податок за дитину як за особу, яка відхилилась від праці в колгоспі. Тоді йшов розгляд закону про охорону материнства і неповнолітніх - як його пристосовувано у практичному житті колгоспників.
На сторінках своєї праці Леміш висвітлив також систему правління доводячи, що колгоспники зовсім не мали впливу на вибір колгоспної адміністрації. Проаналізував, яка користь державі з укрупнення колгоспів. Описав ланку і бригаду: розкрив справжню причину скасування ланки і видвигнення бригади, аргументуючи життєвими фактами, наскільки з такої зміни скористала держава і наскільки вона ще більше висмоктувала сили колгоспника. З'ясував закладання колгоспів у Західній Україні, опісля порівняв заробіток колгоспника із заробітком найнижче оплачуваного робітника-бідняка, який працював у поміщика за польської окупації. В точному зізставленні, навіть мізерний заробіток бідняка був вищий від заробітку колгоспника.
Свою працю Леміш базував на двох джерелах - совєтських інформаційних документах, звітах, звідомленнях і на конкретних фактах, взятих безпосередньо з життя колгоспника. Власне ці два джерела він постійно конфронтував, підтверджуючи свої висновки цифрами, відсотками, конкретними прикладами, подаючи джерела інформації. Колгоспне рабство не пропагандивна брошура. Це об'єктивна наукова праця, в якій автор глибинно проаналізував колгоспне питання і тим розгорнув на всю ширінь панораму огидної експлуатації селянина в совєтській системі.
Протягом зими я переписала Колгоспне рабство на машинці, і на весні Орлан вислав по примірникові провідним людям на ПЗУЗ.
РІК 1953-ІЙ
Зимові місяці пройшли в підготові до весняної праці та нашого відходу у Хмельницьку область. Орлан виготовив до випуску чергові числа журналів За волю нації і Молодий революціонер. У додаток до метеріялів, принесених від Коваля, я й це друкувала на машинці, а Байда диктував мені і, коли мав час, читав трохи та вчився. В нас були труднощі з прохарчуванням. Що встигли хлопці придбати восени, не вистачило ні на півзими, треба було докупляти за гроші та робити це з великою обережністю. Однак не лише з прохарчуванням ми мали труднощі.
До писання статті про русифікацію Орланові була потрібна брошура Сталіна Основи мовознавства... як джерельний матеріял. Надруковано її як сміття, і можна було купити в кожному містечку. Написав він назву брошури на карточці та вислав нашу молоденьку господиню до Почаєва, щоб купила її в книгарні. Продавець прочитав назву, глянув підозріло на господиню і став випитувати, звідки вона і для кого купує книжку. Ця відповіла, що для вчительки, і назвала йому сусіднє село.
На початку березня ми з радіо довідалися про захворіння Сталіна і вслід за тим - про його смерть. Вістка наспіла несподівано, одна за одною, і громом вразила людей.
Таки ми тебе пережили, кате, зідхнули ми з радістю.
- Тепер повториться стара російська історія, гризня та головорубка за владу, - передбачав Орлан.
Ми раділи, що не стало тирана, але одночасно були свідомі того, що в нашій боротьбі смерть Сталіна не відіграє важливої ролі. Буде гризня між головачами в Кремлі, будуть залицяння в сторону народу, посипляться обіцянки "щасливого" життя, але воно, те життя, небагато зміниться, а може, й нічого не зміниться. Хоч би хто засів у Кремлі, буде знищувати тих, що хотіли б від них визволитись. Не зміниться й наше наставлення до нового диктатора. Ми, отже, не мали жодних ілюзій і не плекали надій навіть на деяке полегшення обставин, у яких боролись.
А народ у Західній Україні прийняв цю вістку з найбільшою радістю, просто святкував. Насамперед, люди не хотіли виходити на роботу до колгоспу, стали відважнішими, збиралися гуртами на вулицях, жартували. Якби "власть" дозволила, то замість траурних мелодій, передаваних радіом, в Західній населення влаштовувало б "всенародне гуляння". Однак люди, як і ми, не надіялись на покращання життя. Прочитували газети, слухали радіо, бо хотіли знати, хто займе місце Сталіна. Може, найкраще віддала справжні почуття народу сусідня дівчинка, що принесла зі школи новину: "Ми вже маємо у класі портрет нового Сталіна, але цей без вусів".
Зате підпілля скоро відчуло всю "благодать" нової влади. В середині березня лежало ще на полях багато снігу, коли одного вечора заляканий господар повідомив, що в село приїхало кілька вантажних авт, повних військ МҐБ. Привезли з собою собак і розквартирувались у селі. Значить, облави.