Вони почались на другий день. Розділившись на загони, військо прочісувало в селі одну за одною садиби та шукало дуже ретельно. В когось там викинули гній з хліва і зрили геть долівку, на іншім господарстві вигорнули з льоху картоплі, копали ями, що ще більше стривожило нашого господаря. Вхід до бункеру був саме з льоху, тепер він нагорнув на нього картопель.
Облави відбувались також у довколишніх селах, військо затримувало селян, що з міста верталися додому, і перевірювало закупки.
Нам найкраще було б відійти в Кременеччину, та не знали, який там стан, доходили вістки, що й у тих краях облави. Покинути криївку та вийти в недалекий ліс, де ще лежав сніг і не знати було, чи його теж не перечісували, не було кращою альтернативою. До того, військо пильнувало ночами дороги, особливо близько лісу, а коли іти розмоклими полями, залишили б сліди на ріллі, по яких витренований собака довів би опергрупу до місця нашого постою.
Орлан вирішив не виходити з бункеру.
Це було старе, розлоге село. Вже тиждень тривала облава, а ще не перешукали всього села. Тоді військо виїхало, так і не дійшовши до нашого кута. Може, тільки це нас і врятувало.
У квітні навідались Бурий, Олесь і Чумак. Перезимували щасливо, але також у Кременеччині перебували під облавами. Зате їх навідало друге нещастя - взимку Бурий дістав параліч руки. Спочатку йому спаралізовано пальці, опісля - всю руку, до того ще й праву. Бурий, колишній старшина УПА, під псевдом Павук, хоробрий, заправлений у боях, був головною фігурою в цьому, суміжному з Галичиною районі, яким проходив зв'язок на південь. До того часу він міг сповняти найважчі роботи, а тепер інвалід, але вже лівою рукою привчився володіти зброєю.
Прийшов час весняних зустрічів, оживилася праця в терені. З нами залишився Олесь, а Байда відійшов з двома іншими за їхніми обов'язками. Зі своєю змарнованою ногою Олесь уже не був витривалий до ходу.
На початку травня мала відбутися зустріч зі зв'язковими з Галичини на головній лінії до Лемеша. Місце її було визначене в ліску, біля сіл Бучина/Суховоля. Бурий зі своєю ланкою відійшов полагоджувати зв'язки на північ і схід, а на цей зв'язок Орлан мав тільки Олеся. Його самого, ще й інваліда, він не вислав би, тож ми пішли втрійку.
Це вперше від вересня минулого року я вийшла надвір та ще й відразу подалася в дорогу. Після зими ноги відвикли від ходи, швидко втомлювалась, так що навіть Олесь краще за мене пописувався. Зате розкошувала запашним повітрям майської ночі й на ходу гладила руками росяні трави збіж. По дорозі доносився до нас хоровід жаб, він давав знати, що попереду левада, а за нею, казав Олесь, ліс, де ми й мали заднювати.
У цьому ліску затрималися на два дні. Було якесь свято, і в лісі не відчувалось ніякого руху. Ввечері Олесь пішов на визначений пункт зустрічі.
Зв'язківці прийшли, але не принесли листа від Коваля. Тільки повідомили, що провідник живий і переказує, щоб наступним зв'язком йому переслали примірник Колгоспного рабства. Вони передали Олесеві маленький пакунок, адресований до Орлана, в якому було з десяток відзнак на 10-річчя УПА, вироблених з бронзи.
Згідно з вказівками Орлана, Олесь мав задержати зв'язкових до наступного вечора. Орлан також ще не передав своєї пошти, тепер; на підставі переказаного, виготовив удень ще одного листа і долучив його до раніше приготованої пошти. В цій пошті повідомив Коваля про свій плян відійти у Хмельницьку область. Увечері Олесь передав пошту, й ми ще тієї ночі вернулися до бункеру.
Я була рада, що відходимо в сусідню область. Хоч знали, що там повстанцям важко прожити, але та частина України була для нас викликом. Були переконані - в цьому історичному періоді ми там більше потрібні, як тут. У Західній також ставало вже дуже важко діяти підпіллю, нас залишилось небагато, й кожна акція, навіть незначний прояв, як організування продуктів, закреслювала кільця терену наших дій.
У червні ми троє відійшли в Кременецький ліс у старий бункер. Узимку там ніхто не жив, отож та сама історія, як усюди: криївка покрита плісенню, немає виміни повітря і далі проблема з доставою води, роздобуванням харчів, хіба що тепер стало ще важче. До того всього, спіткала нас ще одна невдача. Прибув Бурий і повідомив, що зустріч зі зв'язковими з Шумського р-ну не відбулася. А вони ж тримали зв'язок у Хмельницьку область, до окружного Скоба.
День до зустрічі Бурий і Чумак заднювали в лісі, в якому було визначене місце зв'язку. Надвечір донеслась до їхнього слуху стрілянина з напрямку лісу, де могли заквартирувати підпільники з Шумського р-ну. У визначеній годині вони обережно подались на місце зустрічі, одначе з другої ланки ніхто не з'явився.