Зв'язкова лінія, що перервалась, була змонтована щойно минулого літа, після загибелі Уласа. Тією лінією Коваль, потім Орлан вже вислали Скобові кілька тисяч грошей, знаючи, які важкі там матеріяльні умовини підпільників. Одначе Скоб відписував Ковалеві, що в його терені непогані умовини перебування. Він його повідомив, що вже нав'язався з підпільниками у Вінничині та що їм конче треба мати когось з вищих провідників, щоб керував їхньою працею.
Вправді до зв'язкової ланки в Шумському р-ні Уліян мав свої застереження - хлопці велись надто неконспіративно на ті часи. Орлан переповів Ковалеві завваги Уліяна, як був з ним минулої осени, але ні Коваль, ні, мабуть, Орлан не взяли застереження Уліяна серйозно до уваги. Уліян, колишній референт СБ на ПЗУЗ, серйозно ставився до нераз незначних хиб, яких неможливо було уникнути у наших ненормальних обставинах.
Днів через два ми довідалися від населення, що в Кременці МҐБ виставило на своєму подвір'ї тіла двох убитих повстанців. Розпитавши точніше про їхній вигляд, Бурий встановив, що це зв'язкові з Шумського р-ну.
Якщо в Уліяна було до зв'язківців застереження, то смерть звільнила їх від підозрінь.
Одначе навіть смерть зв'язківців не дала відповідей на всі питання. Вже з якогось часу тебе не виставляло тіл загиблих повстанців, щоб тримати підпілля в непевності, чи не попали вони живими в їхні руки. Така дезорієнтація гальмувала працю, створювала багато зайвих труднощів, виганяла людей з обезпечених криївок та змушувала пристосовуватись наново. Це давало в руки органам безпеки свіжий початок нитки, по якій нераз доходили до клубка. Також смерть повстанця зворушувала болем довколишнє населення, нагадувала йому, що боротьба ще триває. Такого зворушення режим собі не бажав. Він хотів, щоб народ чув про нашу боротьбу тільки з вістей, які формувала, тобто деформувала офіційна пропаганда. Але МҐБ цільово застосовувало різнородну тактику. Те, що цим разом показали убитих повстанців, могло мати або й не мати поважної причини - принаймні так ми думали, коли не було наслідків.
У наших умовинах завжди враховувалось, що зв'язкові можуть загинути, тому завжди монтувалося ще запасні зв'язки. Такий зв'язок був домовлений безпосередньо між Бурим і Скобом, з місцем зустрічі на пограниччі Хмельницької области. Інших можливостей нав'язатися зі Скобом не було, тож Орлан вирішив скористатися тим єдиним, висилаючи туди Бурого та Олеся, Дата запасного зв'язку була визначена близько двадцятого червня.
У червні прибув до Орлана Уліян і приніс із собою чимало сумних новин. Ранньою весною, в оточеній військами МВД хаті, загинув районовий Здолбунівського р-ну Матвій враз із іншим повстанцем. Матвій ходив з кулеметом, мав доволі набоїв, тому вони довго відбивалися з хати. У сусідстві була школа, де працювало кількоро вчителів зі східніх областей. Дітвора і вчителі зі сльозами в очах приглядались геройському безвихідному боєві двох повстанців проти цілої орди гебістів. Враз із ними все село тривожно вичікувало сумного кінця.
Вистрілявши весь запас набоїв, Матвій вийшов з хати.
"За тебе, Україно!" - вигукнув і впав, прошитий стрілами з ворожого кулемета. Його друг загинув у хаті.
Приніс Уліян ще й іншу вістку, гіршу своїми наслідками за попередню. Машиністка Уліяна, Ганя, попалася в руки емведистам, не витримала на слідстві, заломилась.
Історія Гані сумна. Минулого літа Уліян відправив її зимувати в Острізький р-н. Пізньою осінню, коли вже не відбувалися зв'язки, загинули на засідці повстанці, з якими вона повинна була зимувати. їй одинокій довелось пересидіти всю зиму в бункері. В неї була туберкульоза, вже минулого літа Ганя сухо кашляла. В бункерах, при поганому відживленні, її стан погіршувався. На щастя, криївка, де вона одна жила, була на хуторі, і господарі навідувалися де неї. Одначе вони не могли заопікуватися нею, краще підживити, бо самі були дуже вбогі.
Ганя мала домовлену зустріч з Уліяном навесні 1953 року в лісі, в Мізоцькому р-ні. Уліян раніше доручив Чумакові вийти на ту зустріч, але Чумак забув про неї, і Ганя зосталася без контакту з підпіллям.
Після безплідного чекання в лісі, голодна, не виспана, пішла у своє родинне село Дермань, до рідної тітки, щоб поживитися і відпочити.
Наступного ранку прийшов до тітки колгоспний бригадир виганяти на роботу в полі. Тітка боялася залишати саму Ганю в хаті. Вона висварилася з бригадиром і заявила, що не піде на роботу.