Незабаром після бригадира прийшли голова колгоспу з міліціонером, оба при зброї. Вони не були місцевими, їх у Дермань наслала "власть". Побачивши непрошених гостей на подвір'ї, тітка видимо налякалась. Вони це запримітили і стали перевіряти хату.
Ганя мала при собі пістолет, але не стріляла до них, не відобрала й собі життя. Не стало їй відваги, чи, може, пістоль затявся, чи, просто, не схотіла цього робити? Вона одинока знала відповідь. Міліціонер завів її у сільраду, повідомив район, і незабаром пригнало до Дермані авто з військом МВД.
Через декілька днів гебісти розкрили криївку в лісі та другу - в селі Півче, в якій Орлан і я перебували з Ганею минулого року. Ніхто з підпільників не загинув, якраз тоді не користувались криївками, проте не відано було, як багато вона їм на слідстві сказала або не сказала. Ганя була знайома з Бурим, знала, що він діяв у Кременеччині. Вона бачила, що минулого літа ми туди відійшли з ним.
Кременеччина, отже, стала підмінованим тереном, і сидіти в цьому лісі не було розумно. Наша криївка, яку вживали вже другий рік, почала виявляти небезпечні познаки. З видовбаної землі, замаскованої в потічку, весняні води змили чорну верству, і тепер там жовтіла глина. Якщо в тім місці не було окопів з війни, значить, земля з бункеру. Стежки, що втоптались до криївки, хоч ледь видні, наше око та око опера-тивників могло запримітити.
Вернутись до села у криївку, в якій ми зимували, Орлан теж не міг. Якраз коли ми відходили звідти, напоролись на чоловіка недалеко хати. Ми сховалися за дерева, але несвоєчасно, і не було запоруки, чи він не запримітив нас, чи не побачив, що ми при зброї. Не бувши певними, чи той чоловік нас доглянув, ми його не чіпали і навіть не дізналися, хто він. Раз воно так - значить, бункер вже не до вжитку.
Уліян радив Орланові відійти з ним у Гурбенський ліс, у нього там були знайомі люди в довколишніх селах. У такій очевидячки непевній ситуації я також схилялась до сугестії Уліяна, але Орлан тримався іншої думки. Він уже був наставлений до відходу в Хмельницьку область і тепер чекав, поки прийде в цій справі відповідь від Коваля Знав, яка буде відповідь, вони її обговорили ще минулої осени, але, якби заіснувала непередбачена ситуація, Леміш міг змінити пляни Орлана. Також треба було зачекати й побачити, чи відбудеться запасний зв'язок з Хмельницькою областю.
Раніше зв'язкові з Шумського р-ну говорили Бурому, що під час зустрічей зі зв'язковими з Плужнянського р-ну Скоб завжди перебував поблизу місця зустрічі, сподіваючись, що, може, зв'язком прийде новий провідник. Тепер Орлан узяв це до уваги і листовно викликав Скоба прибути враз із Бурим. Орлан, звичайно, враховував можливість агентури, беручи до уваги, що ті люди якийсь час не мали зв'язку з організацією. З тих зглядів місце зустрічі було визначене не в лісі, а в полі, де краще можна зорієнтуватись і почути стріли. Бурий мав сам підійти на визначене місце, а Олесь - затриматися на такій віддалі, щоб бути поза можливим колом облоги. Якщо б Бурого зненацька схопили, без стрілів і крику, то після домовленого часу Олесь повинен був відійти. На цей випадок Орлан домовився лише з Олесем про місце зустрічі. Щойно коли Бурий вернеться щасливо зі зв'язку, Олесь повинен був йому передати місце домовлення з Орланом.
Уліян довго не затримувався у Кременеччині, відійшов зараз по нараді з Орланом, але мав з ним ще раз побачитися на початку липня, перед тим, поки Орлан подасться на схід.
Коли Бурий відійшов на доволі далекий зв'язок, ми обоє враз із Байдою покинули бункер і перебували наверху, в лісі або в полі, у збіжжях. Довіряли людям, але обережність була засадою. Уліян часто казав: у нас немає дрібниць, нераз мала справа помножується багато разів і виходить серйозна проблема.
Одначе в наших умовинах небезпека чигала на нас кожний день. Ми були свідомі того, що нераз приймали не найкращі рішення, але інший вибір був ще гірший. Отже, де можна, оминали небезпеки, а де ніяк не виходило, ризикували. Орлан уже який обережний, проте, коли не було іншого виходу, сам ходив на зв'язки або висилав по харчі єдиного бойовика, якого мав біля себе, і рискував залишитися без теренового.
Поки Бурий вернувся, прийшов Уліян. Він повідомив, що в лісах Мізоцького р-ну спецвійська проводять великі облави. В них загинув районовий Острожецького р-ну Тарас, член УГВР. Ми перебували з ним восени 1951 року в Піянському лісі.
Уліян загубив компас, а що йому було його треба більше, як мені, я віддала йому свій. Він був мені дорогою пам'яткою, тож віддавала не без жалю. Дістала цей компас від свого чоловіка, а йому подарував, чи радше просив помінятись з ним, сотенний УПА Бурлака з Закерзоння. Опісля Орлан дістав інший, а цей дав мені.