В порозумінні з Уліяном, Орлан задержав при собі Чумака. Уліян побажав нам щасливої путі та відійшов з Байдою і Степаном у Рівенщину.
Наступної ночі вернулися зі зв'язку Бурий та Олесь. Вони привели з собою Скоба враз із двома бойовиками з його охорони. Бурий мав наказ привести лише самого Скоба і не хотів брати бойовиків, одначе Скоб уперся: контактується, мовляв, з новими людьми і хоче мати при собі свою охорону. Бурий був свідомий того, як дуже Орланові залежало, щоб пов'язатись зі Скобом, тому хоч нерадо, але вкінці погодився на те.
Звітуючи Орланові про перебіг зустрічі, Бурий висловив свої застереження щодо поведінки групи Скоба. Зустріч майже не відбулася, бо зв'язкові Скоба заспали і відгукнулися щойно тоді, коли Бурий подав уже останній раз кличку. В дорозі поводились неконспіративно. "Як ми днювали в збіжжях, вони лягали спати всі три разом, як браття, і повитовкали такі плеса, що під час жнив комбайнер зорієнтується, що там днювали повстанці, - нарікав Бурий. - Також забагато всього розповідають про свою працю. А так - хлопці нічого, веселі". Бурий не був говіркий, в роботі дискретний, не говорив без потреби про справи навіть з тими, кого добре знав. З його вдачею він надавався на шефа зв'язку на південну Волинь, де схрещувались головні зв'язкові лінії.
Ми підійшли до новоприбулих привітатись, а вони збилися докупи, як гуси, зніяковіли, аж жаль було на них дивитись. Ось до чого людей довів брак зв'язку, мимохідь думала я. Проте Орлан, з питомою йому легкістю, нав'язав з ними розмову, і вкоротці ми всі вже говорили, як давні знайомі.
Розклали вогонь, зварили їсти й насамперед нагодували гостей та наших зв'язківців, витомлених довгою дорогою.
Після їхнього відпочинку Орлан узяв Скоба набік, розклав карту, й довго вони щось обговорювали. Він не був знайомий зі Скобом, тільки Коваль розказав йому Скобову біографію та передав характер його письма. Цим Орлан і скористався, щоб перевірити ідентичність Скоба.
Його бойовики, Олесь та ще один, псевдо якого я не запам'ятала, були ставні, вродливі хлопці, скидалися більше на спортовців, як на повстанців. Олесь сказав, що він також з Галичини, в Хмельницькій області - від 1950 року. Другий говорив, що він з Волині, а на сході перебуває ще з сорок четвертого року.
Поки Орлан був зайнятий Скобом, ми балакали собі з його хлопцями. Точніше, говорили вони, а ми слухали та з дива не сходили, з якою точністю вони розповідали нам про свою підпільну роботу, зовсім нехтуючи вимоги конспірації. З усього заслуханого виходило, що там обставини набагато легші за наші, тому, мабуть, і їхня поведінка вільніша. Одначе таке пояснення не було переконливим. Ми до того часу вже дещо знали про життя підпільників на сході, зустрічалися з людьми, що там працювали. Приходив Роман, а минулого року бачилися з Морозом. Вони були змарнілі, виснажені, у зношених мундирах, а не порядно вдягнені, як ось ці зв'язкові. Ті, що приходили раніше, про свої контакти розказували тільки зверх-никам, а в розмовах з нами нічим їх не прозраджували.
Пополудні Орлан відкликав мене набік та розказав, як йому насвітлив Скоб обставини боротьби в Хмельницькій області. З його слів виходило, що там існує багато можливостей розгорнути працю, а також там легше вижити. Тож Орлан вирішив відійти зі Скобом у Хмельницьку область. Я врадувалася - врешті йдемо на схід!
До вечора ми всі вже були добре знайомі. Новоприбулі - здорові, веселі хлопці - внесли з собою трохи радости, жартували й наспівували під носом сучасні романси. Який контраст до нас, фізично вкрай вимотаних. Ми важко переживали численні втрати наших друзів, нас тут з кожним тижнем, днем маліло, і не до романсів було нам. Якщо деколи й загомоніли яку пісеньку, то не того роду, що гомоніли вони.
— Ви тут усі вже настроєні на смерть, а ми думаємо про життя, - сказав до мене один із них, коли я вголос дивувалася, що вони інші від нас.
Алеж ми знаємо, що у вас також важко і що там також гинуть повстанці. А з ваших слів виходить, що там прямо рай. Аж вірити не хочеться, - я висловлювала свої сумніви.
- І в нас є жертви, але не такі вже численні, як тут, - пояснили мені.
Орлан не міг відразу відійти, бо цими днями мав відбутися зв'язок на лінії до Лемеша і він чекав на пошту. Вдень ще виготовив листа до Лемеша. Певне, повідомляв його про зустріч зі Скобом та про свій намірений відхід на схід. У лісі не було безпечно перебувати всій групі. Орлан затримав Скоба, а його зв'язкові вернулися того ж вечора у свої терени, домовившись зі Скобом про зустріч уночі з 9 на 10 липня. Чумак та Олесь подалися на зв'язок, а Орлан зі мною, Бурим, і Скобом вернувся до нашої криївки в лісі.