Кабінети слідчих були вузькі біля дверей, потім одна стіна прямокутно вгиналася, поширюючи кімнату допереду. В заглибині кута стояло крісло для допитуваного. Декілька разів під час слідства хтось входив у кабінет і мовчки затримувався деякий час при дверях. Олійник холодно споглядав то на нього, то на мене, теж не проронивши ні слова. Страшно кортіло кожного разу оглянутись, але завжди здержувалась. Лише подумала собі, що це один з ґебівських трюків, щоб насторожити мене. Одного разу після таких відвідин Олійник не витримав і сказав: "Бач яка, ти ще ні разу не оглянулась. Скільки я не переслухував "бандитів", кожний, як тільки відчинились двері, зривався, мов обпарений". Відтоді закинули того роду таємні візити під час слідства.
У своїх "лекціях" Олійник обговорював усякі площини життя, заторкував різні проблеми. Я поводилась з ним, як і раніше з іншими, - вислухувала його мовчки, рада, що не випитує, а сам говорить. Він, одначе, вимагав моєї активної участи в розмовах, хотів, щоб ставила йому питання і висловлювалась критично, якщо не погоджувалася з його думками. Я рідко користала з його заохоти, побоюючись, що в розмові могла б сказати більше, як хотіла їм сказати. Нехай він говорить, думала собі, я послухаю і ще раз сконфронтую мою правду з його. Він умів говорити краще за інших, проте і в його мові не було нічого, чого не можна було б прочитати в режимній пресі чи почути в радіо.
- Насамперед, сама мета вашої боротьби - це абсурд, - доводив Олійник. - Самостійна Україна вже існує, народ живе в добробуті, за час радянської влади він досяг великих економічних і культурних надбань. Не лиш Україна, всі республіки піднеслись до вищого рівня. В Радянськім Союзі панує рівноправність народів, а вже особливо наявна любов між українським та російським народами. Якщо ми хочемо зберегтись як народ, то досягнемо того тільки єдиним способом - коли будемо разом з Росією. Нині не можна думати про дослівну самостійність, бо такої не існує. Франція також не повністю самостійна. Особисто я не бачу в тому зла, коли українець говорить по-російськи. Це мова Леніна, Пушкіна.
Такі ось аргументи повинні були переконати мене в доцільності русифікації України.
- Для сучасної України ваша боротьба - це злочин, і до того ж без реальних перспектив, - казав Олійник. - СССР - потуга, його весь світ боїться, а ви думали його перемогти. Навіть якщо б знову прийшло до війни, то й тоді немає підстав надіятись, що Україна стала б самостійною. Допустім теоретично, що Америка виграла б війну, чого ніколи не станеться. Однак її виграша вам нічим не помогла б. Для Америки не існує українського питання, навіть не існує українського народу, вона не заінтересована в самостійності України і розглядає її так, як розглядав Гітлер.
Розкритиковував методи нашої боротьби:
- Що ви можете довоюватися з бункерів?
- Історія знає підпільну борбтьбу, - завважила я.
- Так, знає боротьбу чорногорців, большевиків, але не знає такого підпілля, що десять років жило б по бункерах. Як ви могли рішитися на таке безглузде життя?
- Припустімо, буде війна й окупант займе Совєтський Союз, - відказала я. - Ви б не боролися за свою державу? Не покинули б родини, не пішли б у підпілля навіть на довгий час? Те, що ми витримали так довго, радше говорить про нашу витривалість. Я б інакше ставила справу - чи доцільно було вести нашу боротьбу, а не в яких обставинах вона велася.
- Власне, недоцільно було, - ствердив він.
Олійник був також краще за інших ознайомлений з підпільною літературою і програмою нашого руху.
В нашій літературі названо правлячу верхівку терміном "совєтські вельможі". Його ввели Полтава і Горновий на багато років раніше за Мілована Джіласа, що у своїй Новій клясі ужив до них ту саму назву. Стільки разів автоматично вицокувала на машинці "совєтських вельмож", що не задумувалась над тим багато. Щойно в тюрмі побачила, яка дошкульна для них ця назва.
- Називаєте нас вельможами, - досадував Олійник. - Це, прямо, ганьба! Куди ж таке виписувати про нас! Наша влада народна, ми самі винищували царських вельмож.
Деколи Олійник розглядав програму визвольного руху, спинявся над окремими її постановами і розкритиковував їх. Почав був із суспільно-політичного устрою української держави і доводив мені, що в нас багато запозиченого від совєтської системи.