- Багато з того, що ви написали, вже здійснене, вам ідеться тільки про перебрання влади у свої руки.
Я йому не перечила, лиш ухильно відповіла:
- Підпілля висувало таку програму, яка була б найкориснішою для народу, без огляду, чи хто інший у якійсь країні вже дещо з того втілює або втілив у життя. Але є й багато різниць між двома програмами.
- О, я знаю: Україна без Росії і без колгоспів. Та це крок назад. Навіть якщо б розподілити землю справедливо, за покоління-два знову будуть багаті та вбогі. Колгоспи коштували державі великих жертв, і ліквідація їх була б регресом.
- Воно правда, що поділ землі не ідеальна розв'язка, але селяни вірять, що без колгоспів їм жилось би краще. Підпілля прислухалося до бажання населення.
- Воно тільки в Західній селяни так думають. Тут на Сході люди щасливі у колгоспах, - запевняв Олійник.
Подумала про себе, що Західня Україна бачила тих "щасливих" голодуючих колгоспників, коли приходили жебрати за куском хліба.
Нарікав він ще, що наша боротьба гальмує прямування українського народу до комунізму і завдає йому великих втрат.
- Уявляєш собі, скільки коштує державі поборювання вас? Якої шкоди ви завдали в грошах і людських жертвах? Ви знищили таких цінних людей, як генерал Ватутін, сотні офіцерів і солдатів військ МҐБ, багато людей з адміністрації. Ви стримували колективізацію західніх областей, через вас вивозили людей на Сибір, саджали в тюрми. Також з вашого боку загинуло багато здібної молоді, яка могла помогти нам будувати комунізм. До того, ще й компромітуєте радянську державу перед світом, - провадив далі. - Посилаєте за кордон свою літературу, і там її розповсюджують ваші одно- думці-націоналісти. Прочитає це італійський чи французький робітник і готовий повірити, що Україна в неволі. Ви, просто кажучи, нам заважаєте!
Говорив також про визвольні змагання під час Першої світової війни, згадував про холодноярців. Тоді то молодим сам брав участь в боротьбі з ними:
- Ми витиснули їх з лісу і розстрілювали цілими групами нараз.
Ось хто ти, думала гірко, споглядаючи з одразою на нього, "козацького нащадка" з холодними порожніми очима.
Якось близько півночі під час допитувань задзвонив телефон. Олійник не сказав до мене нічого, тільки з'явивсь Агеєв, і вони оба повели мене в будинок міністерства, значить, до "начальства".
Тим разом завели до кабінету заступника міністра ҐБ Слона.
Він також був низького зросту, товстий, з ясносиніми сталевими очима й гострим пронизливим поглядом. Говорив до мене українською мовою, але важко, нераз зупинявся в середині речення, шукав підходящого слова. Насамперед спитав, чому "обманула" їх давніш.
Мені вже остогидло було те саме відповідати кожному новому допитувачеві, що викликав мене.
- Які в тебе пляни на будуче? - те саме трафаретне питання.
- Пляни? Засудите на кару смерти.
- Ну, ти, може, дістанеш двадцять п'ять років.
Опісля попитав про дітей і мою родину, тільки про око питав, по його мові бачила, що він знає про них краще за мене.
- Тобі треба подумати про них, помогти їм зажити нормальним життям. Вони ж терплять через вас, а то вродила і відреклась, - і усміхнувся єхидно.
Його остання заввага мене образила й обурила до живого. Я не могла безборонно дозволити йому по-варварському, ще й з насмішкою пхати вістр'я в мою рану.
- О, ви хотіли б мати в себе людей, щоб посвячувались за вашу ідею так, як посвячувались ми за нашу. Може, колись вони у вас і були, але тепер ви їх вже не маєте, - відказала йому іронічно.
Слон здивовано глянув на мене і лиш забубнив пальцями об бюрко. Він, старий комуніст, відчув колючу правду в моїх словах, добре знав, що мали ми, навіть переможені, а чого вже не мали вони.
Слідчі камери періодично відвідувала тюремна бібліотекарка. Добір книжок - з малим винятком, в російській мові - на тюремні умовини був доволі багатий. У списках значилося й кільканадцять українських, уже з радянського періоду.
Слон спитав мене, які книжки прочитала в камері. Назвала йому переважно російську дореволюційну клясику.
- Це замало, - відказав. - Тобі треба краще ознайомитися з радянською літературою, головно повоєнною. Це також одне з джерел пізнання правди про життя народу. Дістаньте їй, - звернувся до Агеєва, - Жнива, Сім'я Рубанюків, В боротьбі за мир, Таврія, Далеко от Москви, Роман Міжгір’я, Піднята цілина.
Агеєв все це собі записав.
- Ця остання тобі сподобається, - засміявся Слон. - У ній описано, як селяни виступали проти колгоспів. А що читаєш тепер?