Після побачення з чоловіком я зорієнтувалася, що КҐБ намагається переставити також його на свій бік. Хотіли вони цього добитися з кількох причин, найголовнішою, очевидно, було використання Орлана для остаточної ліквідації підпілля. Воно, підпілля, фактично було вже настільки послаблене, що навіть пропаґандивними діями не становило поважної загрози радянському режимові. Якщо б органам безпеки вдалося накласти свою руку на Лемеша, тоді з його ув'язненням або загибеллю прийшов би кінець підпільній боротьбі.
Враз із ліквідацією підпілля органи безпеки хотіли знев-тралізувати його політичні представництва за кордоном, головно ті, які були пов'язані з боротьбою на батьківщині, - УГВР, ОУН і УПА. Через Орлана - певніше, як через Скоба, - вони мали в руках нитку, що вела до Василя Коваля. Обставини нашого арештування були цілковито засекречені й нічим не прозраджували нових обставин, у яких опинився Орлан. Не покористуватись ним у своїх плянах було б їхнім великим промахом.
Попри головну причину, була ще одна. Мені здавалось, верхівка справді хотіла довести Орланові, що рація по їхнім боці, а наші ідеї нереальні та шкідливі для народу.
Пізніше, коли нам давали побачення, завжди в присутності одного-двох працівників міністерства, Орлан переповідав мені всі ті розмови та називав тих, з ким вони велись.
- Василь упертий, але говорити вміє. Як говорить - можна в ньому залюбитись, - сказав якось до мене один зі слідчих, що періодично допитував також Орлана. Я лиш усміхнулася, згадавши, що і в нас "наперед було слово".
Ясна свідомість того, що його засудять на найважчий вимір кари, багато впливала на Орланову одверту поведінку під час слідства. Коли слідчі натякали йому про волю, він дивувався, що вони уважають його за такого наївного, щоб їм повірив.
Ті побачення, якими МҐБ хотіло здобути нашу прихильність, були двосічним мечем. Ними вони надіялися зродити в нас тугу за життям і послабити силу волі встояти під їхнім тиском. Тим часом на нас побачення мали якраз зворотний ефект, не послаблювали вони нас, а скріплювали духово. Ми вже не були ізольовані, вже мали одне в одному глядача, вимогливішого, як була б ним стороння людина. Попри незначні непорозуміння, впродовж десяти важких підпільних років ми зберегли любов і пошану одне до одного. Ці дві дорогі нам вартості хотіли донести до кінця наших днів і до кінця затримати обопільну довіру. Те, що я сльози не проронила перед ним, ні одним словом не дорікнула за те, що ми тут опинились, не намовляла його до капітуляції, мусіло мати вплив на мого чоловіка. Він також не випадково переповідав усі ті розмови з тими, хто вирішував нашу долю, а для того, щоб я знала, яка його постава.
Оповідав мені, що нераз їх збиралось кількох - Строкач, Слон та ще інші, які були позиціями близько до міністрів, і викликали його з камери "побалакать". У розмовах з ними Орлан часто торкався соціяльного питання. Сам він походив з убогої родини і був дуже чутливий до соціяльних кривд.
— Ви називаєте мене "буржуазним націоналістом", - казав до них. В порівнянні з нами, це ви буржуї. Гляньте лиш на одяг, в якому ви нас спіймали, і порівняйте зі своїми шовковими сорочками та й усім вашим розкішним вирядом. Я знаю життя пролетаря краще за вас, сам важко жив, жав за десятий сніп, мурував, грав по весіллях, продавав у крамниці, вчив у школі, за всяку роботу хапався, щоб запрацювати на кусок хліба. Мене в підпілля не заманули буржуї, туди мене загнало відчуття кривди і бажання кращої долі для людей. Таких, як я, була в підпіллі переважна більшість.
- А може, не треба так сперечатись, - деколи, про око, казала не до нього, а для тих, що прислухались.
- Ні, треба, нехай знають, що ми не були невігласами, знали, за що боролися.
Майор Петченко, який враз із Агеєвим сторожив мене, коли везли в місто, сказав раз: "Василь упертий, але відвертий. Це краще, бо знаєш, що людина думає, і знаєш, як над нею працювати. Ми самі цінимо твердих людей, їх тяжче переставити, зате коли вдасться - тоді можна на них розраховувати".
Все одно начальство не звикло до надмірно відвертої поведінки в'язня, і нераз Орлан виводив їх з рівноваги. На одній з таких розмов вив'язалась між ними палка дискусія про колгоспи. Орлан так розізлив їх своїми аргументами, що Строкам не міг запанувати над собою.
- Молчать! - крикнув люто.
- Якщо хочете, щоб мовчав, тоді не приводьте мене з камери до вас на дискусії.
Восени приїжджали на "балачки" начальники МҐБ з областей "спільних дій", Рівенської й Волинської, хотіли побачити того, за яким стільки років полювали. Нахвалялись, що населення звикає до колгоспів, коли все менше стає "бандитів" і нема кому його бунтувати проти влади.