- Бачиш - це все єдина сила! Тоді показав рукою на Індокитай:
- Там незабаром теж буде наше. Якщо б наша ідея не була життьова, - провадив далі, - ми не були б виграли громадянської війни, не побудували б могутньої держави, не виграли б війни проти Гітлера. Війна - це найкраще випробування стійкости системи. По останній війні ми не тільки не вийшли послаблені, а навпаки, вийшли скріплені. Наш табір значно зріс, і це доводить, що наші ідеї перемагають у світі.
Опісля заговорив про внутрішні, "вітчизняні" досягнення, про великі зусилля, що їх дала партія й уряд, щоб піднести відсталу країну на такий високий рівень, на якому вона тепер. При тому навів цифрові дані з індустріяльного виробництва в Донбасі, на Уралі. Не забув згадати про перешкоди, що їх большевики мусіли усунути на своєму шляху, про саботажників, ворожу агентуру.
- Так, у нас є тюрми і будуть, поки суспільство не доросте до рівня, коли не треба буде тюрем. А до того часу ми будемо карати всіх, хто заслужить на кару.
"А покищо течуть ріки, кривавії ріки..."
- Взяти хоча б Берію, - далі вів Слон. - Скільки не маскувався, навіть вдалось йому пропхатися на визначне становище і шкодити радянській державі, а все одно ми його викрили і, думаю, розстріляємо!
Накінці заговорив про Орлана:
- На днях я мав з ним розмову. Ми довго говорили, заторкнули багато тем. Твій чоловік політично вироблений, з ним цікаво розмовляти. Заявив мені, що агентом не стане. Ми й не хочемо, щоб став агентом, лиш хочемо, щоб чесно зрозумів, що обрав помилковий шлях. Своїм соціяльним похо дженням він нам близький і тому повинен бути в нашому таборі. Якщо б він поміг нам, то не як агент, а з вірою, що сповняє корисне діло для українського народу. Василь мені каже, що в Совєтському Союзі вивищують росіян, немає рівно- правности між народами. Запитував, чому по закінченні війни Сталін підносив тост лише за російський народ, тоді як у війні кривавились усі народи Совєтського Союзу. На це я відповів, що росіяни дали найбільший вклад у війну, взяти, приміром, число генералів, а також виявили непохитну стійкість під час війни. Це доводить, що Сталін справедливо підносив тост за російський народ.
Спитав мене, що оглянула в Києві, які книжки тепер читаю, чи переконуюсь, наскільки помилкові були мої погляди на радянську владу.
- Я побачила на власні очі, як піднеслась столиця з руїн війни, і це зробило на мене велике враження.
Слон був вдоволений моєю відповіддю.
- Ми вам ще більше покажемо, побачите промислові осередки, тоді знати будете, куди йдуть народні гроші. У нас є чим вас переконати, якщо тільки у вас знайдеться добра воля. А то ви нічого не бачили в Західній, лиш сиділи по бункерах і виписували в своїй літературі, як то "большевицькі вельможі" наживаються на народній кривді. Розуміється, ми матеріялісти, хочемо для всіх хорошого життя. Але не може рівнятись зарплата тракториста з моєю, бо моя робота відповідальніша! Ми тепер дозволяємо чужоземним делегаціям відвіду вати нашу країну. Якщо побачить нас робітник, він буде радий нашими досягненнями, а приїде капіталіст, це буде його сер дити. Але хай подивляться, хай знають і бережуться нас!
Вичерпавши свою "програму", Слон потиснув дзвінок, але поки мене вивели, вийшов з-за бюрка і подав мені руку зі словами: "Ти повинна помогти своєму чоловікові глянути реально на життя".
"А це що за така увага?" - подумала я у здивуванні.
Опинившись, у камері, ще раз детально відтворила собі Слонову розмову. Була свідома того, що кожне викликування мене в кабінет міністра чи його заступника означало початок наступної фази в розвитку плянів КҐБ. Поки приймали рішення, сам міністр хотів переконатись не тільки з протоколів зізнань, а персонально, який прогрес зробили слідчі у нашому "перевихованні". Мені ставало щораз ясніше, що головним моїм завданням мало бути одне - схилити Орлана до співпраці з ними. Вони добре орієнтувались, які в нас подружі взаємини, вивчали нашу поведінку на побаченнях, а також знали про нас від повстанців, які попадались їм живими в руки.
Я усвідомила собі, що в плянах КҐБ моя карта також важлива. Ті, що вирішували, вкінці прийняли мій аргумент щодо причини їхньої невдачі у спробах завербувати мене до співпраці в 1949 році. Вони повірили, що замало попрацювали наді мною, заскоро звільнили, тож не могла я вплинути на мого чоловіка, тоді як сама ще не змінилася. Тепер взяли це до уваги та зайнялись дуже скрупульозно нашим "перевихованням", не допускаючи жодних хиб. їхня тактика не була аж такою софістикованою, і я відповідно достосувалась до неї. Тому на кожнім побаченні з вищим "начальством" я поступово, без особливого поспіху, виявляла "прогрес", головно стала все більше погоджуватися з їхнім твердженням про економічний розвиток України. Проте в жодній розмові не осуджувала мого минулого. Вони ж того або не завважували, або й зауважили, однак думали, що ще не час, що і до того прийде.