- Послухай, що скажу, я ж не був новиком у підпіллі, знаю, як ті справи виглядають. З їхніх намагань нічого не вийде. Вони мені обіцяють: якщо вдасться їхній задум, то буде воля, а якщо ні - значить, буде смерть. Я знаю, що воно Гм не вдасться і тільки віддалить мою смерть на кілька місяців. А навіщо мені, щоб там, за кордоном, уважали мене зрадником, а тут КҐБ мене розстріляє. Хай вже вкінці відбудеться судова розправа, і не треба додавати собі зайвих мук.
Більше я на нього не "натискала" і щойно тепер сказала про останню розмову зі Слонем.
- Сказав спитати твоєї думки, - посміхнулась, так, наче б я її не знаю.
Орлан теж посміхнувся і дивився не мене, не довіряючи моїм словам.
- З тобою я не маю що обговорювати тієї справи. Одначе думаю, ідо вони серйозно не беруть до уваги можливости нав'язуватись через тебе. Але якщо справді над тим думали, тоді можна про це говорити.
Зараз же на другий день після нашого побачення мене знову викликав Слон, спитав про вчорашню розмову з чоловіком, головно про те, як Орлан прийняв можливість висилки мене на зв'язок за кордон.
- Сказав, що це справа між вами і ним і йому немає чого її обговорювати зі мною.
На це Слон:
- Я вже сьогодні говорив з твоїм чоловіком, поінформував його про наш проект. Він упевнений, що ти можеш виконати завдання, зумієш налагодити нам зв'язок із ЗП УГВР. Як ти на це? Згідна?
Вибирати за однакову ціну між відходом за кордон і двадцятип'ятирічним каторжним життям по тюрмах і концтаборах не було важко. Альтернативи в мене не залишалось, і, здавалося, не було над чим роздумувати. Не було б над чим, якщо б я тут опинилась сама. Однак навіть із пекла виходиш з важким серцем, коли там, в іншій камері, залишалася найдорожча тобі людина.
Про українську політичну еміграцію, її моральний стан вони вже не раз мені розказували, але цим разом Слон дав довшу лекцію на цю тему. Говорив про неї в контексті всіх політичних еміграцій з Радянського Союзу, підкресливши виразно, що "серед них українська найсильніша".
Не маючи шансів політично здобути прихильність капіталістичних урядів, вони пішли на службу до їхньої розвідки і продають їм за гроші вістки про діяльність підпілля в Україні. Капіталісти хочуть, щоб у радянській країні був неспокій, це в їхньому інтересі, але самостійної України вони не обіцяють, тільки підсувають їм долари. Через що, думаєш, націоналістичні партії там гризуться між собою? Чому так рвуться репрезентувати підпілля? Звісно чому: кому з них попадеться більше інформацій про вашу діяльність, тому більше заплатять.
Нам до якоїсь міри, зрозуміло, що вам важко співпрацювати з нами проти підпілля, - провадив далі - ви з тими людьми разом перебували, поділяли спільну долю, а твій чоловік то молиться до Лемеша, як до Ісуса Христа. Він, просто, його обожнює! Але еміграція - це щось інше, це вже боротьба проти чужинецьких розвідок. Як нав'яжеш нам контакт і повернешся назад, влаштуємо вас, де самі собі виберете, тільки не в Західній. Привеземо сина, повернемо твою родину із заслання, а також дамо вам нагоду здобути вищу освіту, приділимо стипендії. Будете жити собі і зчасом забудете про ті страшні часи.
Правда, на Заході ти побачиш чимало досягнень, побачиш обильність товарів у магазинах. Але візьми до уваги, що там народи створювали ті багатства сторіччями, а ми тільки десятиріччями. Головне, тут твоя батьківщина, і вона повинна бути тобі дорогою, навіть якщо не дійшла ще до рівня розвитку, якого дійшли інші країни. Також не забувай ніколи про всіх твоїх рідних - їхня доля тепер у твоїх руках.
Його остання пригадка стрясла мною і мурашками розповзлася по всім тілі. А Слон далі говорив:
- Якщо б ти призналась їм, тобі й так не повірять. Триматимуть коло тебе сторожу, визначать, якими вулицями можеш ходити. Коли б обіцяли, що стягнуть на Захід Василя, не вір, це байка, того ніколи не станеться. Пустити його туди - це так, як пустити щуку в море.
- Ми тобі ще раз повіримо, - закінчував розмову Слон. Тепер вже від тебе самої залежить, чи виконаєш завдання. Якщо б ти нас і цим разом підвела, - його очі набрали сталево холодного виразу, - тоді вже даруй! - сказав твердим голосом і гримнув кулаком об бюрко з такою силою, що все на ньому задрижало.
Наші погляди схрестились - аж іскри посипалися. В тім моменті я всіма фібрами своєї істоти відчула, що мене вже втягнено в пекельно-газартну гру історії, в якій я мушу розіграти свою карту. Це був мій останній бій, не в лісі і не з бункеру, а в кабінеті міністра, і я його вже вигравала. Якби Слон був кращим психологом, він міг був вичитати в моїх очах тріюмф перемоги. Дивилася йому впевнено у вічі і думала, наскільки наша правда мусить бути небезпечна для них, коли тут так лякаються її. Вони, очі і вуха імперії, хочуть визбирати не лишень її зерна в Україні, але й ті, що розсипані по світу, щоб вона ніде не збереглася і знов не посіялася на батьківщині.