В Ямні застали к-ра Кулю і його співробітників, ірку і Павука. З ними був також Орлан. Вони розпитували нас про сотню, про самопочуття у вояків. Ми розповіли, що знали.
Коли прилучали підпільниць до відділів УПА, склалося так, що в сотні к-ра Черника опинилося чимало вродливих дівчат. На мою думку, найбільше вирізнялася красою Оля Мороз, під псевдом Малуша. Оля була моя ровесниця, походила з Жовківщини, біля Львова, За німців відвідувала хемічну школу у Львові й тоді вступила до Юнацтва ОУН. Там пройшла розвідчий вишкіл, після чого Організація вислала її на роботу в Перемиську область. Побачивши Олю вперше, я не могла намилуватись нею, стрункою, з клясичним обличчям. Це був той рід краси, яку художник ужив би моделем для зображення Мадонни візантійського стилю. Вояки в сотні так і казали: вона, як Мати Божа. Маючи підготовку, Малуша виконувала завдання розвідниці найкраще. Вона дуже швидко орієнтувалася в терені. Опинившись без мапи в лісі або серед піль, я розгублювалась, а Малуша потягне своїм гарненьким носиком і вже знає: туди, каже, нам треба йти, і не помилялася.
Не диво, отже, що к-р Черник упадав коло Малуші, хоч обставини були аж ніяк не догідні до романсу. Не було чому дивуватись, йому ж минуло лише двадцять. Середнього зросту, в'юнкий, як живе срібло, і такий вже смаглявий, що подобав на цигана, він не був надто вродливий, зате мав за собою славу відважного командира, що визначився в боях проти німців. Між ними так і не дійшло до чогось серйозного. В усякій ситуації любов вимагає хоч трохи дискретности, а тут, на очах усієї сотні дискретність була неможливою. В тих відкритих обставинах дуже скоро стало очевидним, що Черник закрутив собі голову коханням і виявляє менше уваги потребам сотні.
У критичний час, коли тиск військ НКВД зразу став відчутним, очі вояків були звернені на командира. Однак поведінка Черника не могла захоплювати оточення, і він втрачав авторитет. Вищі командири ще до нашого приходу до Ямни знали про настрої в сотні Черника. Про дещо спитали й нас, ніби принагідно, і ми відповіли так, як воно нам здавалося.
Другого дня весь командний склад відійшов з нами в с. Ліщини. Там к-р Куля скликав нараду старшин сотні. На ній звинувачено Черника в неувазі до потреб вояків і в недискрет-ній поведінці в особистих справах, що мало негативний вплив на вояцтво. Командування сотнею було передане заступникові сотенного, к-ру Хомі, старшого віком за Черника, а Черника призначено інструктором військових вишколів. Пережив він це дуже боляче. Ту нараду я із Зоєю найменували "Чорною Радою". Коли другого дня Черник мене зустрів, то жалівся, що вишколив цей відділ, у боях загартував, а тепер його забрали від нього. В палких очах Черника блистіла сльоза.
Про справу пониження Черника к-р Куля повідомив Командування УПА-Захід, з наказу якого Черникова сотня прибула в Перемиську область. Командир УПА-Захід Шелест пам'ятав, як Черник воював проти німців у Чорному Лісі, і не дав йому залишитись інструктором. Ще тієї ж осени він стягнув його назад у Станиславівську область, де передав йому під команду нову сотню. Я раділа за Черника і думала з вдячністю: як добре, що в Командуванні УПА розуміли - одна помилка не повинна все життя лежати колодою під ногами людині. Не пройшло багато часу, а до нас вже доходили вістки про бойові подвиги Черника у Чорному Лісі. Там він і загинув у бою з емгебівськими військами.
Фронт просунувся на захід і південь без більших битв. Щойно в Карпатах німецькі з'єднання поставили опір Червоній армії, і фронт устабілізувався. Більшість сотень УПА, що діяли у карпатських лісах, ще були по німецькім боці фронту. Щойно пізно восени вони з боями прорвалися в большевицьке запілля.
Підпільниці, які за німецької окупації працювали в УЧХ, знову вернулися на свої пости. Сіра пішла в Перем иську округу, Христя - у Бірчанський повіт, Зоя стала секретаркою Орлана, я - шефом зв'язкової ланки при штабі УПА.
Перемиську Воєнну Округу очолював к-р Куля-Мушка. Його ім'я було Яків Чорній, віком десь під сорок років, сутулий, з вродливим смаглявим лицем, неговіркий. Він вступив до ОУН ще за польської окупації. Під час студій на політехнікумі у Любліні був арештований поляками і суджений на Варшавському процесі в справі міністра Пєрацького. Чорнія звинувачено в утримуванні зв'язкової лінії: його квартирою скористався Малюца після виконання атентату на Пєрацького в 1934 році. З Кулею перебували у штабі к~ри під псевдонімами ірка і Павук. Ірка був організаційним дорадником Кулі, а Павук завідував військовим господарством, був інтендантом.