Перемиська округа поділялася на два надрайони: Лемків-щину і Перемищину. На Лемківщині Зорич залишався надрайоновим до часу його перенесення в Любачівську округу. Потім його пост зайняв Мар, який раніше був референтом пропаганди. Надрайоновою УЧХ стала Христя.
У керівний склад Перемиського н-ну входили: Тарас - надрайоновий, Мирон - референт пропаганди, Потап - референт СБ і Вишинський - господарський референт. Я залишилась надрайоновою УЧХ. До Перемиського н-ну входило п'ять районів, у яких моїми підзвітними були районові УЧХ: Софія, Рома, Оксана, Ярослава і Уляна. Богдана працювала медсестрою по шпитальках УПА в Перемиському н-ні.
Не зважаючи на часті облави, робота в УЧХ ішла повним темпом. Окружна УЧХ Ярина була першорядна організаторка, енергійна, підприємлива, а також вимоглива до підзвітних. Протягом кількох місяців ми зуміли наладнати задовільне функціонування шпитальків. Зорганізовано кілька санітарних вишколів для підпільниць, а також для цивільних дівчат, які з нами співпрацювали та помагали в лікуванні ранених. Проводилось також організаційні вишколи і підготовлялось святкові імпрези для відділів УПА. їх ми організували з поміччю культурно-освітнього референта у відділі, щоб невеличкими розрив-ками переткати тверде вояцьке життя. Перед Великодніми святами пекли цілий тиждень коржики і кільканадцять пачок їх вислали на Лемківщину відділам УПА. Вони там, серед убогого населення, ніколи не мали пшеничного печива.
Минулої осени, перед відходом на працю в Мостиський повіт, я знову зійшлася з Орланом. Розділені границею, ми не стрічалися взимку, але, коли перейшла навесні в Перемищину, мали більше нагод. Тепер наші взаємини вже не були такі радісно-легкі, як колись. Та й любов наша була повніша, перевірена розлукою, зникло душевне роздвоєння, що раніше так пригноблювало мене. Деколи проведений разом час кріпив нас духово в тих ненормальних обставинах. Одначе ми не плянували одружуватись, і сама думка про заміжжя видавалась мені неприйнятною. Та ось зайшов випадок.
Святослава, відколи відійшла від зв'язкової ланки, працювала в технічній ланці Тараса. Він був її наречений. Хоч як вона його любила, проте мала свої суворі засади моралі, згідно з якими жила. В той час їхній бункер був у лісі над Тисовою. Одного разу пішов Тарас у якійсь справі в село і при тій нагоді пробував залицятися до дівчини. А що був дуже вродливий і симпатичний, то дівчина, мабуть, не дуже опиралася. Ще й похвалилася тим перед підпільницями, а ті, добрі Святославині подруги, доповіли їй. Вірна своїм засадам, Святослава не могла і не хотіла йому простити. Вона спакувала в наплечник своє сельскінове хутро, що його принесла із Сокаля й досі не загубила серед облав, як я погубила все, і домагалася зв'язку в Сокальщину. Не хотіла залишитись не те що в одному бункері, але навіть в одному районі з Тарасом. Тарас занепокоївся. Він знав, що Святослава, хоч ніжна виглядом, але характером тверда і свого доконає, залишить його.
Написав Тарас листа до Орлана, просить прийти і вмовити Святославу. "Ви одинокі, що зумієте її переконати, бо нікого іншого вона не послухається". Орлан жив близько з Тарасом, пішов та погодив їх. Накінець сказав: "Найкраща розв'язка для вас - це повінчатися". Обоє радо прийняли його пораду і відразу взялись вибирати дату вінчання. Вдоволений вислідом своєї "місії", Орлан щось собі подумав, потім кинув жартома:
- А може б, за одним заходом відбути двоє вінчань?
- Чудесна думка! - підхопив Тарас. Він знав, що Орлан мав себе на думці. Тоді засміявся: - За вашими плечима то й нам "вкрутиться".
Ми саме в Трійці приготовляли великоднє печиво для відділів УПА, як я одержала від Орлана листа. Писав, що вирішив "переступити (зі мною) поріг церкви" і питав, яка моя думка про те.
Його рішення громом мене вразило. Ми ж ніколи не говорили про вінчання.
- Чому сидиш, як заворожена? Що там прочитала? - поцікавилась Малуша.
- Та нічого, - відповіла їй, - здається, виходжу заміж. У неї аж дух заперло:
- Що ти говориш нам дурниці! За кого?
- А за кого б ти мене видала?
- Поняття не маю... Ти, розуміється, вигадуєш.
Не одна Малуша була здивована. Крім Птаха і Тараса та Святослави, ніхто не знав, що ми зійшлися вдруге.
Я мала багато над чим подумати, хоч знала, яка буде моя відповідь.
Завдяки дівчатам з УЧХ, Великодні свята 1945 року вийшли в Перемиському н-ні дуже величаво. Ми приготували спільне свячене для провідного складу, що перебував у цьому терен і, а також помогли у приготуваннях до свят сотням Бурлаки і Ластівки, які були у Корманицькому лісі.