Стіни поставленої для цієї оказії колиби ми прибрали зеленню, тризубом і портретами у вишитих рушниках. Вкриті скатертинами столи вгиналися під пасками, шинками, ковбасами та всім іншим, що прийнято мати в нашім краю на Великдень. Недалеко від колиби, на галявині, вояки з сотні спорядили вівтар, який дівчата прибрали вишивками і зеленню. Все печиво подарували нам довколишні селяни, а м'ясні вироби доставив надрайоновий господарник.
Удосвіта біля вівтаря вилаштувались дві сотні УПА, провідники, теренові боївки та підпільники. Були також дівчата з підлісних сіл, що багато помогли нам у приготуваннях. Вони б не простили, коли б ми не запросили їх до наших святкувань. Отець Гоза відправив уночі великоднє богослуження у своїй парафії в Берендьовичах, щоб удосвіта прибути до нас. Великодня відправа вийшла дуже врочисто. Гарно співав упїв-ський хор, і священик виголосив добре підготовану проповідь. Опісля ми перейшли до колиби.
Отець Гоза посвятив трапезу, і ми засіли до столів. Між присутніми був також Орлан з Птахом та кур'єркою, що прибула до нього від провідника Стяга. З нею він ще того вечора відходив у північні терени, де мав зустрітись зі Стягом. Орлан привітав з Великоднем усіх зібраних, побажав щастя, а також подякував священикові за труд і риск, на який зважився, щоб звеличати наше свято. Розвідка УПА в довколишніх селах слідкувала за діями польського війська, а в лісі стежили вартові. У цьому лісі часто доводилось зводити бої з військом.
По сніданку відбулась розвагова програма. її підготував надрайоновий пропагандист Мирон, з поміччю Цяпки, який і виконував головну ролю в скетчі. Цяпка походив з Медики під Перемишлем. Його правдиве ім'я - Омелян Станько, Він був політвиховником у сотні Бурлаки, а опісля - в сотні Хріна. Веселої вдачі, з тонким гумором, Цяпка вносив радість усюди, де появлявся. Так було й тепер. Ми всі заливалися сміхом з його жартів та дотепів.
Того ж дня, перед відходом до Стяга, Орлан повідомив Варнака і Летуна, що ми наміряємо звінчатися. Після повернення він плянував відбути відправу з окружним і надрайоновими проводами Перемиської округи. В тій справі вислав листа до Зорича на Лемківщину, в якому зазначив наприкінці, щоб "при тій нагоді" вони були гістьми на нашому вінчанні. Відтоді всі загули про новину.
На Закерзонні керівництво визвольною боротьбою мало розв'язати ще одну пекучу проблему, яка вже перестала існувати в Україні, - наладнати добросусідські відносини між українським і польським підпіллям. До часу репатріяціЇ поляків з Західньої України вони й там не були приязні, хоч не такі ворожі, як тут, на пограничних землях. Ця ворожість помічалась і за німецької окупації. Поляки самі ненавиділи німців, проте нераз доносили до гестапо на українців і помагали їм винищувати членів українського резистансу.
Зі створенням т. зв. демократичної Польщі боротьба ще більше загострилась. Ця ворожнеча була дуже на руку Радянському Союзу. Вона послаблювала дві воюючі сторони і також створювала умовини для швидшого переселення українців до УРСР. Поляки, без огляду на їхнє ставлення до свого ново-створеного уряду, бажали викинути українців із цих земель. Маючи неофіційну підтримку влади, вони ночами нападали на українські села, грабували, в полі забирали худобу, а подекуди то й убивали людей. Так, у березні 1945 року поляки напали вночі на село Павлокома, Березівського повіту, і вимордували людей.
Українські села стали оборонятись, творити самооборонні відділи та відбиватись від напасників. Якщо поляки нападали на село, палили господарства, а то й убивали декого з селян, тоді у відплату українці стали атакувати ті польські села, які нападали на наші. Одначе сили були нерівні, бо полякам помагало ще і їхнє протикомуністичне підпілля. Опинившись у важкій ситуації, українське населення звернулося за поміччю до УПА й підпільних боївок. УПА не могла відмовити їм, безборонним, і боротьба дедалі більше розгорялась. Москва ж, задоволена, тільки руки затирала й чекала, коли УПА зв'яжеться в боротьбі з вороже наставленим до неї польським підпіллям.
УГВР і весь провід підпільною боротьбою на Закерзонні були занепокоєні таким станом. Вони видали відозву до українського населення, в якій наказувалось самочинно не нападати на польські села, але коли поляки нападуть на українські, тоді нехай ті обороняються. Рівночасно розповсюджено летючки до польського населення з закликом заперестати некорисну для обох сторін боротьбу. Все це, однак, не помагало. На польське населення мало вплив їхнє підпілля, і з ним треба було ладнати справу.