Взимку 1944/45 року Орлан написав брошуру Українсько-польські взаємини, в якій з'ясував недоцільність боротьби між двома сусідніми народами. Він доводив історичними фактами, якої шкоди зазнала Польща, застосовуючи імперіялістичну політику щодо України, з одного боку, а з другого - скільки користи принесло б двом народам, якщо б вони могли поруч один одного існувати, оба вільні, у своїх державах. Брошура ця була дуже на часі, тим то її масово розповсюджувано серед поляків.
Навесні 1945 року керівники підпілля на Закерзонні нав'язали контакт з проводом польського протирежимного підпілля "Армія Крайова" (АК). Серед інших польських підпільних організацій вона під ту пору була найсильніша. У відповідь АК запросила провід Закерзоння на спільну конференцію, яка й відбулася тієї ж весни 1945 року. З української сторони в ній взяли участь представники від УГВР, ГК УПА та ОУН на Закерзонні. Конференція пройшла успішно, її результатом була обопільна домовленість докласти всіх зусиль, щоб погасити конфлікт.
Українська делегація стояла на становищі, що тепер оба народи поневолені спільним ворогом - Москвою і всяке взаємне поборювання тільки помагає нашому спільному ворогові ще цупкіше прибрати нас у свої руки. Сперечатися за кордони недоцільно, бо в наявній ситуації ми не маємо можливости їх змінювати чи встановлювати. Це питання буде вирішуватись, надіймося, дипломатичною дорогою, коли наші держави здобудуть суверенність.
Це й була плятформа, на якій настало замирення. З того часу поменшало нападів і грабунків селян, а в значній більшості повітів вони й зовсім заникли.
Коли Орлан перебував у північних районах, я, крім теренової роботи, була заклопотана справами, які не мали стосунку до революції. А може, вони аж надто були з нашою боротьбою пов'язані, тому так всеціло мене поглинули. По Великодніх святах мені трапилась нагода передати через залізничника лист до батьків, у якому повідомляла про намір вийти заміж. Мама відписала: "Дорога дитино. Нам важко давати тобі поради, але, якщо віриш, що будеш щаслива, ми даємо вам наше благословення. Може, так і краще, буде кому заопікуватись тобою".
... Ходила як не своя, а голова аж тріщала, повна боязких роздумувань. Надто добре я розуміла, що в обставинах боротьби моє щастя - це жар-птиця, яку ловитиму, може надаремне, і не зловлю. Скільки в мене тих сил, думала я. Чи стане їх, щоб дотримувати йому кроку, чи, може, підбігатиму, задихатимусь, поки врешті не відстану? Він говорив мені, що я різнюся від усіх дівчат, яких знав. Хоч як мило було тоді слухати його мови, тепер озивалась у мені шорстка правда: "Василю, воно не так. Я така сама, як вони всі. Я мрію про щастя жити з тобою> а не про героїчну смерть разом. А якщо прийде вона, небажана, хочу знайти в собі силу прийняти її гідно, хоч не легко, ні. Як і інших дівчат, мене також хмелить твоя популярність, високе становище. Різниця лиш у тому, що, пізнавши тебе, я краще за них знаю ціну, яку доведеться мені платити,, поки ти поділишся зі мною своїм добром. А все ж... Мені дуже хотілося б бути такою, якою ти мене собі уявляєш".
Подруги не відали моєї тривоги. Вони знали тільки, що виходжу заміж за заступника крайового провідника й розмірковували критично: чому саме вона?.. Все таки вони були доброзичливі дівчата, віддали "кесареві - кесареве", потім вирішили справити нам таке весілля, якого серед повстанців ще не бувало. Мені рішуче заборонили втручатись у ті справи, за що я була їм вдячна, бо знала, як до того поставиться Орлан. Перед відходом на північ він застеріг, що хоче звінчатись тихо, без зайвого руху і приготувань, щоб не розтрубіли і тим не стягнули облави. Але Орлана тим разом не послухались. Під час його відсутности зробили приготування, а для безпеки курінний УПА, Коник, призначив сотні Ластівки та Бурлаки охороняти терен. "Якщо буде бій, то це буде не перший раз, а скільки разів чоловік жениться?" - казав к-р Коник.
Хоч вдячна була їм усім, усе ж таки не про таке весілля мріяла все молоде життя. Я хотіла бути в рідній хаті, з мамою, серед тих, з ким виростала. Мріяла про сніжнобілу сукню, серпанок, а тут буде сірий костюмчик... Хотіла, щоб співали пісень, якими ще дитиною заслуховувалась на весіллях, коли виплакувала зраз із молодою, як їй співали:
Тим часом воно ось як в мене вийшло...