Вже з вересня 1944 року польський уряд почав виселяти українське населення в УРСР. Колишні співробітниці жіночої сітки, що жили вдома легально, під час виселення мали виїжджати в Україну і жити легально. Через деякий час приходили вістки, що воно інакше ставалось. Переїхавши в Україну, дівчата надалі втримували між собою тісний контакт. Однак НКВД і там не дало їм спокою, виявляло через донощиків та арештовувало за співпрацю з підпіллям на Закерзонні.
Також звільнено деяких підпільників і упістів, передовсім хворих та інвалідів. З підробленими документами одні поїхали в Польщу, інші - в Україну. Частина підпільниць була переведена в різні референтури підпільної адміністрації, як господарську, пропагандивну. Санітарки надалі залишилися на сан-пунктах УПА. На південному Закерзонні було чимало підпільниць. Своєю відданою працею вони багато причинилися до розвитку і справного діяння визвольного руху в тих прикордонних українських землях. Коли згадую їх, в пам'яті виразно виринає одна з них, під псевдом Ксеня.
Вона з'явилась у Перемишлі враз із Марійкою Стахів улітку 1944 року. Обі сиділи в концентраційному таборі в Осьвєнцімі, куди запроторило їх гестапо за приналежність до ОУН. З іншими в'язнями вирвались з лагеру, коли німці відступали. Рештками сил добились до Перемишля, де була в Марійки родина. Там Ксеню зв'язали з Орланом, і він примістив її законспіровано в с. Трійця, щоб відпочила і набралась сили після концентраку. Бож була худа, як скіпка, ледве на ногах трималася. Тоді не могла мати більше як двадцятку з половиною. Була невеличка на зріст, тендітна, з голубими очима і русявою косою та привітною усмішкою. Мабуть, тому, що походила з Гуцульщини, прибрала собі псевдо Ксеня. Більше про неї ми не знали.
Залишаючи табір, Ксені вдалось захопити з собою журнал Жіноча недоля, редагований таємно в лагері українськими жінками-політв'язнями. Вона передала його Орланові до архіву, і я мала нагоду його переглянути. Журнал був писаний рукою, на шорсткому сірому папері, старанним почерком, з ілюстраціями, зробленими теж ручно. Тон журналу гумористично-іронічний.
Добре законспірована, Ксеня залишилась учителювати в Трійці до весни 1945 року, поки не почалось вивезення. В лісистих околицях польська влада ще не встигла насадити по всіх селах свою адміністрацію і деякі школи були під контро-лею УПА. В тій порі Ксеня вже ангажувалась у виховно-пропагандивній ділянці ОУН, а з весною, коли селян із Трійці вивезено до УРСР, пішла в підпілля. Мені невідомо, яку вона мала формальну освіту, мабуть, замолода була, щоб завершити вищі студії до часу, коли гестапо її арештувало, але справляла враження людини високої культури. В її дописах до підпільних журналів, доповідях, вишкільних курсах для вояків УПА - всюди була помітна глибина думки. В усьому, що робила, пробивалась гуманність і доброта. Мабуть, тому, що була старша за мене, я не зблизилась з нею так, як з іншими подругами мого віку, одначе, коли її зустрічала, завжди відходила оновленою й ушляхетненою. Нераз в мене створювалось враження, що вона якась неземна, наче з ореолом на голові, - куди не вступила, сіяла й осяювала довкруг себе.
Восени 1945 року, коли окупант усе тісніше затискував свої лещата і бої в лісах ставали частим явищем, Ксеню забезпечено документами і вона переїхала в Україну. Яка доля її там зустріла? Вижила чи знову була запроторена десь у лагери?..
Зв'язок між Україною і Закерзонням був дуже активниий, кожного незимового місяця зв'язкові переносили пошту і переводили людей через границю. Однак перехід кордону вже ставав важким і рисковним. Коли почалось виселення в Україну, підпілля подекуди використовувало нагоду й укоріняло своїх кур'єрів серед репатрійованих, переважно жінок. Розуміється, МВД також це брало до уваги, і нераз при перевірці документів кур'єрки були арештовані. З тих, що поїхали з Перемищини, схоплено районову УЧХ Софію. Вона походила з поблизьких Коровник, і її впізнав агент з Перемишля під час перевірки документів на границі.
В Україні підпільна боротьба вже 1945 року провадилась у важких обставинах та зазнала відчутних втрат у людях. Через те Провід стягнув тієї осени 1945 року окружного провідника Перемищини Варнака і провідницю УЧХ Ярину назад в Україну. Варнак був здібний організатор, вирозумілий і чутливий до людей, а мені - близький друг. Він взірцево поставив працю в Перемиській окрузі.