Засадничо підпільні кадри не знали, в якому лісі проживає той чи той провідник. Узимку 1946/47 року зверху на Орлановій криївці розташувалась сотня к-ра Бурлаки. Це був час польських військових акцій на ліс, і сотня звела з ними бій таки ж над бункером та поблизу нього. Всередину доходили звуки стрілів, розривів гранат і дудіння кроків. Слідів, очевидно, було повно, і так вони там залишились, поки не присипав їх свіжий сніг. Бурлака, може, й ніколи не довідався, де він зводив цей бій. Вкінці, вилазка з бункерів узимку залежала індивідуально від людей, від їхньої терпеливости, витривалости та скрупульозности в застосуванні конспірації.
Як на підпільні умовини, бункер у Корманицькому лісі мав усі вигоди. Простора кімната, в якій працював Орлан і я писала на письмовій машинці, вміщала стіл і другий столик на машинку, бібліотечку, шафу на архів, другу - на білизну, радіо на поличці й ліжко. Такої ж величини друга кімната, сполучена з першою коридором. Та була забезпечена залізною кухонькою, столом, шафкою на начиння та двоповерховими ліжками, де спали бойовики з охорони Орлана. В обох кімнатах - крісла. У стіні посередині коридору був видовбаний харчовий магазин, а на -самому кінці - туалет. Крім входу до бункеру з берега потічка, був другий, запасний, який виходив у ліс. Зверху віддаль між двома виходами була якихось сто метрів. З одного виходу не можна було помітити другого, бо один був у яру, а другий - у лісі. Коли б ворог знайшов один вхід до бункеру й атакував, можна було врятуватись, пробиваючись другим виходом, якщо наверху напасники цього не запримітили.
Бункери будували розкопом, опісля зверху засипали землею. На поверхні старались відтворити краєвид, якнайподібніший до попереднього, поки викопувано бункер. Знову засаджували обране місце молодими деревами, які раніше викопували з корінням, обкладали дернами та засівали травою. Бункери викопувано восени або навесні - дві пригожі пори року до такої роботи.
Стіни в кімнатах нашого бункеру були обкладені дошками, оббиті білим папером або побілені вапном. Підлога також була дерев'яна. На стінах висіли в рушниках образ Богородиці, тризуб і портрети історичних постатей. Все це, а також постіль, ми дістали від населення, а найбільше від жінки Птаха, Перелки. Птах жартома говорив, що вона подарувала нам пів свого посагу. Кімнати були майже нормальної величини, тільки без соняшного світла. З нами перебували Птах, Крук, Пімста і Граб - охорона Орлана. Вони також були його зв'язковими. В цьому бункері я прожила до пізньої осени. Протягом того часу виїжджала на зв'язки до Перемишля, Кракова, Лігніци, куди висилав мене Орлан. Пізнім літом прибули до Орлана кур'єри із Західньої Німеччини. З ними він поговорив, потім відіслав зв'язком до Стяга.
ТРІЮМФ ЖИТТЯ
У нашому особистому житті зайшла подія - я завагітніла і чекала на зиму дитини. Коли вернулася напровесні до чоловіка після довгої розлуки, заговорив, видно, материнський інстинкт, і я нахилила його до того. Він скоро роздумав і змінив думку, знаючи, що нічим не зможе допомогти мені у вихованні дитини та що кожного дня чекає на нього смерть. Одначе було вже запізно, й Орлан почувався винним. Розуміла і я, що переді мною важке життя, буду залишена тільки на власні сили. Проте сприйняла вагітність з радістю і не переживала так важко, як він. Якщо людина сильно чогось бажає, вона завжди знайде доволі позитивних аргументів, щоб на них опертись. Мені в цю пору вистачав аргумент, що жінки інших підпільників родять та якось виховують дітей, і то не лишень тут, але і в Україні, де обставини набагато важчі. Отже якось і я дам собі раду. Ось у моїх подруг, Святослави та Ірини, дружини сотенного к-ра Крилача, вже народились донечки, а тепер прийшла моя черга. Вже мала кілька охотниць, моїх подруг, що готові були замешкати зі мною в Польщі. "Знайду собі працю і буду жити з дитиною, - думала я. - Час від часу відвідаю чоловіка, а не вийде, то будемо бодай листуватися". Словом, я була наставлена позитивно й усе виглядало зовсім добре.
Одного вечора, у вересні, вернувся зі зв'язку Птах, приніс Орланові пошту і новину:
— Прибула підпільниця з України. Виглядає козир-дівка, з автоматом через плече. Любить командувати, бо зразу дома гається зустрічі з вами, - повідомляв Птах, посміхаючись, мовляв, не вона буде мені давати накази, що робити.