Життя Уманця - це незвичайна книга, з якої багато вчився не тільки Орлан, але кожний, хто мав нагоду слухати його розповідей. Сторінку за сторінкою він перегортав життя спочатку молодої людини, яка захопилась комуністичними ідеями, повірила партії, стала навіть кандидатом у її члени. Уманець свято повірив у комунізм, ради нього готовий був простити режимові навіть голодову смерть мільйонів його земляків, а між ними - власних батьків.
Однак людина з його душею, видно, не могла жити зі знасилуваною совістю. Після жахливого голоду 1932-33-их років, почалися ще й терор, репресії, й тоді то прозрів до того часу вірний комуніст.
Потім прийшли роки гірких розчарувань і зневір. Побоючись арештовання, він декілька разів змінював місце проживання. Коли большевики поновно заливали Україну, він рятувався втечею - цей довгий і тернистий шлях остаточно завів його в підпільну боротьбу. Він, як і Степова, і Петро Василен-ко ("Волош") та чимало тих, що походили зі східніх областей, без труду сприйняли ідеї, які були в основі визвольної боротьби. Своєю участю в ній вони багато помогли у визріванні нашого руху та кращому розумінні совєтської дійсности. В майбутніх роках, попри намагання підпільного керівництва, визвольна боротьба не охопила масово східніх областей. Проте не її ідейна плятформа була причиною того, а нечуваний поліційний терор, який розгулював по Україні. Для розвитку політичного руху потрібний хоч мінімум свободи, принаймні такий, який мала Західня Україна під польською окупацією.
Незадовго до нашого відходу в Україну Орлан вислав Христю до Єлєньої Ґури, щоб доставила Зої пакет літератури. Вона поїхала туди перший раз і привезла звідти невеселі новини.
Не знаючи міста, Христя звернулась до робітника на трамвайній станції за вказівкою щодо адреси. Замість відповіді, він попитав її, під яке число іде на названій вулиці. Христя подала йому число. І що за випадок сліпий: саме під тією адресою жив робітник. Він винаймав кімнату в родича Зої Дмитра Крупи, де й Зоя жила. Від нього Христя довідалася, що УБ арештувало господаря і Зену (ім'я Зої), а в хаті зробило "котел".
Почувши таке, Христя остовпіла. Вона не сумнівалася, що робітник каже правду, бо звідки було йому знати справжнє прізвище господаря та ім'я Зої, під яким вона жила, а також те, що в хаті залишилась господиня з донечкою. Одне слово, все, як було насправді. Якось Зоя згадувала Орланові, що в Дмитра Крупи живе якийсь "трамваяж", і Орлан застеріг її, аби була обережною. Покищо ми не знали, хто їх "всипав" у Єлєній Ґурі. Для польських органів безпеки не було таємницею, що в час протиукраїнської нагінки багато українців виїжджає на західні землі. Можливо, УБ арештувало в Перемишлі людину, яка виробляла їм документи, а може, "всипала" котрась з арештованих підпільниць. Було також вірогідним, що провокатор Вишинський, який знав Зою особисто, довідався про її місцеперебування. Про їх арешт Орлан негайно повідомив Стяга і Тараса.
ПЕРЕХІД В УКРАЇНУ
Тихенько наближалась у Корманицькі ліси спокійна, ще повна сонця осінь 1947 року, а з нею наша пора відходу в Україну. Ми прощались з друзями, серед яких проминуло важке останнє наше літо на Закерзонській землі. Незабаром одні з них підуть услід за нами, в Україну, інші залишаться на місцях. З Перемишля прийшла в ліс попрощатись з нами дружина Тараса, Святослава, моя добра подруга, що разом зі мною оплакувала мого сина. Не передбачали ми, що не лише наші вінчання, але й долі будуть подібними, тільки, о Боже мій, її куди жорстокішою...
З нами відходили також Птах та двоє бойовиків, Ігор і Буква. До границі провів нас Орач зі своєю боївкою, а через кордон мав перевести Сокіл з двома своїми бойовиками, опісля передати нас наступній зв'язковій ланці, вже в Україні.
Підходили до кордону, оминаючи пусті, виселені села, ще виповнені духом недавньої повстанської боротьби. Далеко за нами, в чужому місті залишився наш синочок, а тут ось - дехто з живих друзів та безліч могил полеглих... Спи спокійно у братній могилі, дорога Богдано, і ти, мій друже, Вадиме... І всі ви, до болю рідні та близькі мені, і ти, срібна земле Перемиська. З вами я залишаю частину свого серця, а з собою понесу теплу пам'ять про вас, мою молодість, щасливі хвилини, переткані трагедіями...