Перших кілька днів заповнило виготування останньої перед зимовою перервою пошти до Тараса Чупринки. Полтава й Орлан писали свої листи та звідомлення, а машиністки вицокували на письмових машинках. Пошту, місце призначення якої було у Львівській області, мала відвезти поїздом Доля. Вона ще затрималась з від'їздом, щоб відразу забрати листа від Горнового. Коли він прибув, від'їхала.
Ледве переступивши поріг, Горновий кинувся в обійми Орланові. Потім, стискаючи долоні, дивились один на одного зі сльозою зворушення в очах. Що й казати, зустріч з односельцем, другом ще з юних літ, у нашому житті то було велике свято. Стільки всього сталося за тих чотири роки, які вони не бачилися. Змінивсь окупант, не стало серед живих багато спільних друзів. Тільки одне залишилось незмінним - постанова далі вести боротьбу.
Тут, у Карпатах, бункери будували відмінним, як на Закерзонні, способом. Бункер Полтави був майже цілковито схованою землянкою. її викопали розкопом, обклали кругляками, тобто необтесаними молодими деревами, переважно сосновими. Як уже заклали стелю, тоді засипали на поверхні так, як було перед розколом, спадисто, згідно з нахилом гори. Стеля була похила, задня стіна була вища за передню, що мала вікно. Перед вікном залишали відкриту квадратну яму. Денне світло падало в яму і крізь вікно - всередину бункеру. Мати денне світло було важливим для збереження очей, та й не доводилося заготовлювати так багато нафти, яку було тоді важко дістати.
Такі бункери будували тільки в лісах неприступних гір. їх завжди охороняла варта. Коли б під час облави енкаведисти налізли на сам бункер, то його побачили б. Та якби проходили усього кілька метрів побіч, бункеру не помітили б. Коли б відкрили такий бункер, залога могла б боронитися і пробиватися або також відступити запасним виходом. Тоді, восени 1947 року, большевики ще не були панами карпатських лісів. Одначе трохи згодом МВД дібралось і туди й так прочісувало карпатські бори, що подібні споруди більше не видержували.
Бункер ГОСП'у був набагато просторіший за пересічні бункери підпільників. Він складався з двох великих кімнат, сполучених довгим коридором, у стінах якого були видовбані харчовий магазин, а подалі - туалет. В одній з кімнат працювали Полтава і Доля, у другій - Херсонець.
Засадничо не було строгого розподілу житлового простору. Розподіляли тільки місця праці та відпочинку, а поза тим жили колективом і харчувались однаково. Проте кожний почувався більше "вдома" там, де працював і відпочивав. Херсонець згуртував біля себе хлопців з охоронної боївки, тож силою обставин жінки опинились у кімнаті Полтави. Щоправда, Дарка була там лиш тимчасово, вона мала відійти зимувати в інший бункер. Шестилямпове радіо стояло в кімнаті Полтави. В кожній кімнаті було по два двоповерхових ліжка, довгий стіл, присунутий однією стороною до стіни, за яким могло свобідно працювати по п'ять осіб. В кутку був столик з письмовою машинкою. В Полтави цей куток був Надиною "кімнаткою", яка суботами ввечері перетворювалась у лазничку для жителів кімнати. У другій хлопці мали свою лазничку. В одній з кімнат була кухня з плитою нормальної величини, де варилась їжа.
В бункері мило вражала тепла родинна атмосфера, яку великою мірою створювала присутність жінок. Небагато можу сказати про Марію Дмитренко, бо не мала змоги пізнати її ближче. Виглядом вона була брюнетка, низька на зріст і доволі повненька. Робила надто серйозне враження, і це створювало для мене деяку перешкоду в нав'язуванні з нею розмови. Вона повезла пошту до Тараса Чупринки і повернулася незабаром перед нашим відходом.
Надя була з 1924 року народження, із Золочівщини, тендітна, голубоока й гарно збудована. Носила прекрасні довгі золоті коси, що короною обвивали її голівку. З підпіллям співпрацювала ще з німецької окупації, коли то в хаті її батьків проживала дружина провідника Дмитра Маївського враз із сином-немовлям. Тут у ГОСП'і Надя також виконувала деколи завдання кур'єрки, але найбільше - секретарки. У всьому, що робила, була старанна й точна і друкувала на машинці надзвичайно швидко. Та й взагалі, все, чим розпоряджала, було в неї у взірцевому порядку, а також більш за інших дбала про чистоту в бункері. Так і нагадувала собою викупане золоте гусятко. Працьовита, скромна, без претенсій, а водночас витривала в трудах - оце Надя, яка мені запам'яталась з ГОСП'у.