Виходячи з такого становища, люди на керівних позиціях випрацьовували тактику підпільної боротьби в підсовєтських умовинах. Цьому питанню присвятив Орлан брошуру Форма і тактика нашої боротьби під сучасну пору, яку написав узимку 1947/48 років.
У дискусіях щодо завдань інформації та пропаганди прикладали найбільше уваги на поширювання визвольних і державницьких ідей серед молодого покоління, з особливою увагою до східніх областей.
Уже в повоєнних роках підпільники часто мали нагоду в різних обставинах зустрічатись зі своїми східніми земляками та провести з ними неодну розмову. У висновку, майже всі керівники підпілля дійшли до переконання, що старше покоління, виморене голодами, залякане репресіями, вже настільки зневірене, що його навряд чи можна зацікавити новими ідеями. Вище однієї ідеї, а саме - вижити, не звернувши на себе уваги "властей", йому важко було піднятись.
Розповідав Горновий, що минулого літа стрінув у лісі трьох інженерів-лісників. Він поговорив наперед з кожним зокрема, потім з усіма разом, ознайомлюючи їх з тим, хто такі повстанці та за що вони ведуть боротьбу. Всі троє були в середньому віці. Вислухали вони його мовчки, а один у розмові наодинці сказав зовсім відверто: "Мені все те байдуже, не хочу ні за що боротись, бо життя навчило мене одне: "тіше будеш, дальше зайдьош". Зате багато легше було знайти спільну мову з молодшим поколінням. Молодь без великих вагань сприймала ідеї визвольної боротьби. В обговорюванні власне цих питань цінні завваги і коментарі висловлював Херсонець, сам вихованець большевицької системи.
Для поборювання підпілля большевики запрягли всі засоби інформації, затоплюючи в брехні і знеславлюючи його учасників, пришиваючи їм агентурну роботу на користь чужих розвідок. У теренах, де діяло підпілля, большевицька пропаганда ще не мала надто "великого впливу. Одначе у східніх областях населення небагато знало про підпільну боротьбу і формувало свою думку про неї під впливом офіційної пропаґанди. Для них треба було видати брошуру, в якій доступно з'ясувувалось би питання: хто такі повстанці й за що ведуть боротьбу.
Таку брошуру взявся опрацювати Полтава. При всебічному обговорюванні положень, які треба порушити в брошурі, виринуло наприкінці питання її назви. Пропозицій було кілька, між ними одна, "Хто такі бандерівці та за що вони борються", запропонована Полтавою. Всі згоджувались, що така назва відразу приверне увагу читача, а отже, сповнить свою місію. Окреслення підпілля назвою "бандерівці", спопуляризованою ворожою пресою і радіом ще за німецької окупації, стало відоме не тільки по всій Україні, але й по всьому Радянському Союзу ще під час фронтових дій. У Червоній армії, що просувалась теренами дій повстанців, велась пропаганда проти "бандерівців", а війська НКВД були заангажовані в боротьбу з УПА. Вернувшись після війни додому, радянські солдати рознесли цю назву по всій імперії, називаючи нею також боротьбу УПА.
Висловлювано, однак, також думки проти такої назви брошури, і навіть сам Полтава не був її великим ентузіястом. Причиною був конфлікт у 34 ОУН, що теж захопив Закордонне Представництво УГВР і місію УПА. Я пильно прислухо-вувалась до заторкнутої ними справи, і було очевидним, наскільки важко і боляче вони її сприймали. їм не вміщалось у голові, що ті, яким доручено репрезентувати у вільному світі боротьбу українського народу за своє визволення, замість зосередити всі сили на допомозі Батьківщині, розсварились між собою. УГВР і Провід ОУН стояли на становищі, що всі питання і проблеми, пов'язані з боротьбою, мають вирішуватися на Батьківщині, де ведеться боротьба, а не на еміграції. Далеко від поля бою, представники на чужині не знали ситуації в Краю, і їхні погляди та сугестії щодо боротьби Край не приймав за інструкції чи накази. Тоді Провід в Україні все ще надіявся, що наші закордонні представництва зуміють знайти спільну мову, тому зайняв невтральне становище, щоб не комплікувати ситуації. Коли надії завели і 1948 року прийшло до розколу, ніхто з учасників боротьби в Краю не простив цього нашій політичній еміграції. До тих, що попадали раненими чи спійманими через агентуру в руки МҐБ, слідчі використовували цей факт як засіб до морального ослаблювання під час допитувань.
Згодом керівники підпілля врахували гіркий досвід і дійшли висновку, що недоцільно пов'язувати боротьбу народу з іменем однієї людини. Однак тоді у ГОСГГі вони ще так не думали, тому, у випадку згаданої брошури, всі згодилися, що пропозиція Полтави щодо назви його праці була найлогічніша.