Заторкувалось також питання філософії ОУН, яке треба було в нових умовинах підбольшевицької боротьби ще раз з'ясувати. Своїм складом підпільний кадр тепер уже не був однорідний, його становили не тільки члени ОУН. У підпілля перейшла УПА, в якій значна кількість не належала до Організації, а також все ще надходив, хоч вже чимраз менше, свіжий, молодий контингент. Боротьбою керувала Українська Головна Визвольна Рада, в якій ОУН і УПА становили складові частини. Учасникам підпілля, що належали до ОУН, а також тим, які цікавилися підпільно-визвольною боротьбою, треба було підтвердити, що наш визвольний рух не дає монополії жодному філософському напрямкові і залишає за кожним членом право вибору. Питання, яка філософія (ідеалістична чи матеріялістична) обов'язує українського націоналіста, взявся опрацювати Осип Горновий. Всі дискутанти стояли на становищі, що метою визвольної боротьби під керівництвом УГВР є побудова незалежної української держави з демократичним устроєм. Кожний українець, який готовий боротися за таку ідею, знайде місце в підпільних рядах, без огляду на те, яку філософію визнає, якщо взагалі цікавиться нею.
У зв'язку з питанням філософії, була порушена також проблема релігії. Переважно всі ми, що походили із західніх земель, були виховані на християнських засадах і вірували в Бога. Одначе переважну частину народу, головно тих, що народились і виростали в совєтській системі, позбавлено мож-ливости пізнати, тим більше практикувати, християнську релігію. Багато, особливо з молодшого покоління, були невіруючі. Відмовляти їм права участи у визвольній боротьбі через релігію ніхто не думав. Коли йшлося про позицію ОУН, питання відділення Церкви від держави і свободи релігії були вже вирішені 1943 року на ІІІ-му ВЗ ОУН.
Зібрані в тому бункері керівники, що репрезентували УГВР, УПА і ОУН, знали свій народ, його силу і слабість. Вони не були історичними дон Кіхотами, не плянували великих боїв здесяткованих, вбого обладнаних відділів УПА проти добре озброєних незчисленних дивізій великої імперії. Мали твердо визначену мету і задумувались над реальними можливостями осягнення її. Плянувались інші бої - за душу народу, за привернення йому людської гідности, віри в себе. На відміну від часів німецької й початкової повоєнної большевицької окупації, вже в сорок сьомому році бойові акції не були головною ціллю підпільної боротьби. Враховуючи незрівнянну перевагу ворога, вони ніколи не могли бути успішними на довшу мету. Зброя говорить найголосніше, тому збройна боротьба найбільше відлунювалась у народі. В пізніших роках вона була лише конечним засобом, який вможливлював підпіллю сповняти інші завдання. Якщо озброєні ворожі відділи нападали на повстанців, стріляли в них, то треба було зброєю оборонятися. Коли в поодиноких випадках ще проводились бойові акції, то на те, щоб перестерегти місцевих вислужників, аби не тероризували населення, бо їх досягне караюча рука УПА. Раніші бойові дії, особливо коли були переможні, виконали призначену їм місію. Ті дії привертали до себе увагу народу та викликали подив до тих, хто мав відвагу ставити чоло імперії. Тим вони його морально скріплювали, не давали потухнути вірі та спопелитись надії.
П'ятеро їх у своїх розмовах і плянуваннях сягали думка ми в майбутнє народу. Вони були свідомі того, що ми тільки предтечі, нам не дожити до тієї пори, коли в нашій вільній державі треба буде заводити державний устрій. Однак їм було дуже важливо, якою стане майбутня українська держава. У своїх розмовах вони снували візію України з широкими демократичними правами, України, яка забезпечить свобідний фізичний і духовий розвиток одиниці та всього суспільства.
Наиориґінальнішии у дискусіях був Полтава. Він не сидів, як усі інші, тільки вимірював кроками кімнату туди й сюди, стягнувши зосереджено брови. Виглядав майже суворий і при тому своєрідно елегантний. Проте, не манера поведінки, а насамперед блискучий підхід до заторкуваних проблем захоплював мене. Він наче зі звою розвивав нитку думок і майстерно ткав на всю широчінь полотно своїх міркувань. В його аргументах дуже виразно було визначене центральне питання, підкріплене периферіяльними, і все вміло пов'язане. У висліді, наче на тарілці, підносив глибинно продуману і проаналізовану кінцеву думку. Характерною в усьому процесі була дисципліна логіки. Він не повторював уже сказаного, лише прямував уперед, розкриваючи все нові горизонти, поки не вичерпав питання. Він знав німецьку і кілька слов'янських мов. Тоді вивчав англійську мову. Також у бункері була доволі багата бібліотека.