З постанням УПА за німецької окупації, майже вся молодь і доволі велика частина чоловіків середнього віку опинились у її рядах. Тут, на Бойківщині, було багато сіл, звідкіля ні один чоловік не пішов у ЧА. Якщо не в повстанцях, то самі на власну руку ховались у лісах на час переходу фронту, потім вернулись додому. До таких сіл, власне, належала Кам'янка. Коли я спитала хлопців, чи НКВД не виарештувало опісля таких чоловіків, відповідали, що покищо ні. Ніхто не доніс, бо в селі кожна родина так чи інакше була "винна" перед совєтською владою.
Наші хлопці були в УПА ще з 1943 року і вже написали у своїй книжці життя славну сторінку. Вони брали участь у неодному бою з німецькими загонами, потім - з військами НКВД, пройшовши напочатку військовий вишкіл, а також санітарний курс. Обслуговуючи тепер зв'язок, частіше за теренових повстанців зустрічались з провідними людьми, спілкування з якими було поштовхом до науки. Хлопці стали працювати над собою. Назагал з переходом із партизанської на підпільну форму боротьби всюди був помітний потяг людей до науки.
Байда був низького зросту, з широким привітним та погідним лицем. Розсудливий, повільний, він кожне доручення обмірковував до деталів. Був дотепної вдачі й залюбки підтягав інших. Проте не любив, коли жартували з нього. Якось він так досолив своїми жартами Чорноті, підтягаючи його за дівчину, що той розлючено поспитав: "А ти забув, як ускочив в муку?" Байда почервонів і залишив Чорноту на довший час у спокої.
Опісля я довідалась від хлопців, на що натякав Чорнота.
За "мирних часів", поки Байда пішов до УПА, він залицявся до дівчини. Був з нею в сінях, аж тут надійшов її батько. Байда хотів утекти крізь вікно в коморі та й ускочив у діжку з мукою, що стояла під вікном. Скоро про це довідалось ціле село. Ця подія стала наче ганьбою його життя, з якої бідний Байда не міг очиститись навіть хрестами заслуги в УПА.
Іскра був теж низького зросту, білявий, з чистоголубими великими очима. Енергійної вдачі і, здається, наивідважнішии у групі, якщо судити по пригодах, які довелось йому пережити. Багато читав і більш за інших хотів учитись. Тепер, однак, був пригноблений своєю інвалідністю, не міг ходити і нечасто зустрічався з іншими повстанцями. В селі мав наречену. її враз із родиною вивезли большевики на Сибір за співпрацю з УПА. По дорозі, вже із Сибіру, вона втекла і ледве жива добилась до села, де й проживала напівховаючись. Іскра зрідка зустрічався з нею. Упродовж нашого семимісячного перебування він раз весною попросив Орлана дозволу на побачення, і Орлан йому дозволив.
Мороз був на зріст вищий за іскру і Байду, гарний собою, веселий. Дуже довірливий, нераз аж до наївности, він звірявся охоче у своїх інтимних справах.
Цілковито протилежним до нього був Чорнота, людина діла. Звичайно на зв'язок виходили по двох, і між двома завжди був Чорнота. Він ніс найважчий наплечник, ішов попереду, а на засідках відступав останній. Чорнота був мовчазної вдачі, ніколи ні на що не жалівся, не вмів жартувати і не знав, як відбитись від жартів. Звичайно, його товариші це знали й нераз підтягали Чорноту. Тоді він питав їх в огірченні: "Не знайдеться в твоїй пустій голові нічого мудрішого сказати?" На перший погляд робив враження нетовариської людини, а насправді був найкращим другом. Йому можна було довіритись, у ньому не розчаруєшся.
Найважливішим завданням нашої, тепер доволі великої, групи під ту пору було стягнути харчові припаси. Ходили в села вшістьох, бо й Нечай помагав хлопцям. Коли накінець випав сніг, ми вже були менш-більш забезпечені харчами.
Наш день у бункері був чітко розплянований, виповнений працею і наукою. За винятком мене, всі по черзі тримали біля бункеру стійку - від досвітку, аж поки не огортала гори темрява. Вартовий змінювався кожної години, а у великі морози частіше.
Деколи Орлан, як був зосереджений над писанням, поминав свою чергу. Крім обговорюваної в ГОСП'і брошури, яку мав написати, також почав писати історію розвитку революційно-визвольної боротьби на Закерзонні в 1943-47 роках. Йому треба було наперед ознайомитись з відповідною літературою, прослідити доступні підпільні джерела, які переслав Полтава з ГОСП'у.