Казали, що в п'ятницю ранком емведисти відвезли тіла убитих у Сколе. Тоді наречена Чорноти, що минулої зими втекла з Сибіру, подалась з двома подругами у ліс, там позбирали просякнуту кров'ю повстанців землю і понесли в село, щоб похоронити на рідному кладовищі.
... Тужно голосив за своїми леґенями воскресний дзвін у Кам'янці. Його сумний гомін доносивсь до нашого місця постою й одзивавсь у душі нестерпно болючим акордом:
Хоч який сум, однак селяни не забули передати живим повстанцям "свята". Так вони називали великодні страви й печиво. Притому нагадали, щоб удруге вийшли на зустріч у суботу пополудні, бо дівчата принесуть ще одні "свята" зі Сколього. Між населенням була своя неформальна організація, знали, кому можна довіряти, і помагали собі взаємно. У Сколім догадувались, що в Кам'янку заходять повстанці, тож бажали також від себе передати свячене, однак наперед хотіли його посвятити. Надвечір хлопці принесли ті другі "свята", з гарними писанками і вложеною карткою з великоднім побажанням від скільців.
ДОРОГА У ЛЬВІВЩИНУ
Осип Горновий перезимував без більших пригод. Він вже бачився після зими з Полтавою, який теж мав прийти сюди через кілька днів. Ми й раніше чули від населення, що в березні, 1948 року, в горах, кругом Коршева, була велика облава. Тепер довідались від Наді, що тільки сліпий припадок врятував Полтаву та їх усіх від загибелі.
Вони сиділи в бункері, нікуди не виходили, бо ще лежав великий сніг, і про облаву нічого не знали. Якось Доля вдосвіта, близько 3-ої години, проходячи біля входових дверей, вловила з двору легкий запах диму. В бункері випалилось ще звечора, а мисливці не ночували б у таку холодну ніч у лісі. Єдиний, хто міг бути, це емведівські війська, що переводили облави і заночовували на місцях. Доля розбудила всіх. Тоді й інші підтвердили запах диму. Треба було зразу покинути бункер, бо завтра облава могла обійняти їхню територію. Вдяглися, схопили зброю і стали обережно віддалятись, змилюючи за собою сліди. До ранку не зилишилось багато часу, та й по снігу важко було відступати. Два тижні вони, майже у голоді, перебували в лісах, поки не станув сніг.
Їхні здогади підтвердились. Це була облава. Зараз же наступного дня ще до полудня упав бункер Полтави. Облаву проводило само київське МВД, серед якого було багато вищої ранги старшин. Це вказувало, що, можливо, на бункер була "всипа" і вони знали точно, кого шукали. Шукали дуже ретельно і знайшли не тільки бункер, але й магазини з харчами і бібліотекою, хоч вони були закопані в землі та добре замасковані. Виявили навіть поодинокі банки з архівом і літературою, теж закопані в землі. Впали, отже, їхні матеріяли. Залишились живими люди, а це найважливіше. Полтава вже закінчив був писати брошуру Хто такі бандерівці, але в поспіху не захопив зі собою рукопису, і він попавсь гебістам ще до видання його в підпіллі. Захопив тільки нотес, в якому виготовляв плян брошури і писав замітки. На підставі цього нотеса він улітку 1948 року написав наново свою працю.
На Великдень над ранком з Нечаєм прибули Птах і Буква. Вони прийшли зв'язком з Добромильщини. Третій бойовик Орлана, Ігор, захворів і залишивсь на місці лікуватись. Ми тепло привітались, щасливі, що судилось знову бути разом. Птах приніс мені дарунок - матеріял на костюм, кольору гакі, і ще гребінь з футералом, бо побачив, що розчісуюсь своїм, обломленим. Зчасом поламавсь і його гребінь. Але футерал той я зберегла на все життя - єдину пам'ятку по Птахові. Нечай також зробив мені милу несподіванку, подарував прекрасно вишиту білу бойківську сорочку. "Це на пам'ятку від усіх нас, з ким зимували". Я була глибоко зворушена. В них стільки турбот, смертей на кожному кроці, а вони ще знайшли у своїх думках і серцях місце й на таке...
Птах і Нечай принесли Орланові пошту, в якій, як завжди після зими, було багато сумних вісток. Надрайоновий Переми-щини, Тарас, повідомляв про смерть провідника Стяга. Ця страшна вістка не була нам новиною. Про його смерть ми довідались ще минулої осени, під час перебування в ГОСП'і. На жаль, Орлан був правий, коли наполягав, щоб Стяг покинув свій бункер. Орієнтуючись, у якому відтинку лісу він проживав, УБ на спілку з МВД рили там кожну п'ядь землі, шукаючи бункеру так довго, поки вкінці не знайшли. Стяг воював з бункеру доволі довго, площа довкола була підмінована, він зривав ізсередини криївки міни, завдаючи втрат також УБ-МВД. Одначе вкінці загинув Стяг, лицар Золотого Хреста Заслуги, великий революціонер і велика людина.