З’ясувалося, що поряд із «Чиказькою газовою освітлювальною та газовою компанією» на Південній стороні колись, дуже недовго, існувала інша, не така велика компанія, заснована таким собі Генрі де Сото Сіппензом. Цей Сіппенз за допомогою якихось складних махінацій роздобув концесію на виробництво газу та постачання ним ділової частини міста, але його так допікали всілякими позовами, що, врешті-решт, він був змушений покинути цю справу. Тепер у нього була контора з продажу нерухомості в Лейк-В’ю. Пітер Лафлін його знав.
— Ну, це акула! — відгукнувся про нього дідуган. — Був час, коли я думав, що він на газі статок зробить, та ось схопили його за горло, і довелося йому таки випустити цей ласий шматочок. Тут у нього на річці газгольдер підірвали. Гадаю, він хутко втямив, чиїх це рук справа. Та хоч би там як було, але від своєї затії він відмовився. Щось давненько я про нього не чув.
Ковпервуд послав старого до Сіппенза дізнатися, що той зараз робить, і спитати, чи не хоче він знову зайнятися газом. І ось через кілька днів у контору «Пітер Лафлін і Ко» з’явився Генрі де Сото Сіппенз власною персоною. Він виявився маленьким чоловічком років п’ятдесяти, у височенному жорсткому фетровому капелюсі, куцій коричневій маринарці (яку він улітку змінював на полотняну) і в черевиках із тупими носками. Він був схожий чи то на сільського аптекаря, чи на букініста, але було в ньому щось і від провінційного лікаря чи нотаріуса. Манжети пана Сіппенза вилазили з рукавів дещо більше, ніж слід, краватка була, мабуть, занадто довгою, а капелюх занадто зсунутий на потилицю. В іншому ж він мав вигляд хоча і своєрідний, але цілком пристойний і навіть не позбавлений шарму. Обличчя Сіппенза прикрашали рудувато-каштанові бачки, шо войовничо стовбурчилися, і кущисті брови.
— Ви начебто займалися свого часу газом, пане Сіппенз? — вічливо звернувся до нього Ковпервуд.
— Так, і вже принаймні я не менше за інших тямлю в цій справі, — дещо зухвало відповідав Сіппенз. — Я з ним возився не рік і не два.
— Так ось, пане Сіппенз, я надумав відкрити невелике газове підприємство в одному з тутешніх передмість. Вони так швидко ростуть, тож мені здається, що ця справа може стати доволі прибутковою. Сам я мало петраю у техніці газового виробництва і хотів би запросити хорошого фахівця, — при цих словах Ковпервуд багатозначно та дружелюбно поглянув на Сіппенза. — Я чув про вас як про досвіденого експерта, котрий добре знає тутешні умови. У разі, якщо мені вдасться створити компанію з достатнім капіталом, може, ви погодитеся зайняти в ній посаду керівника?
«Тутешні умови мені навіть занадто добре відомі. І нічого з цього не вийде», — хотів було відповісти Сіппенз, але передумав.
— Що ж, якщо мені запропонують пристойну винагороду, — сказав він обережно. — Ви ж, мабуть, уявляєте, з якими труднощами вам доведеться зіткнутися?
— Приблизно уявляю, — з посмішкою відповів Ковпервуд. — Але що ви називаєте «пристойною винагородою»?
— Тисяч шість на рік і певна частка в прибутках компанії. Скажімо, половина або близько до того — тоді ще можна було б подумати, — відповідав Сіппенз, маючи намір, мабуть, відлякати Ковпервуда своїми непомірними вимогами. Контора з продажу нерухомості приносила йому близько шести тисяч на рік.
— А якщо я вам запропоную по чотири тисячі в кількох компаніях — це складе загалом тисяч п’ятнадцять — і, скажімо, десяту частку від прибутків?
Сіппенз подумки зважував зроблену йому пропозицію. Цілком очевидно, що сидить перед ним не якийсь там легковажний гультяй. Він кинув допитливий погляд на Ковпервуда і по всьому його вигляду зрозумів, що цей махляр готується до серйозної сутички. Ще десять років тому Сіппенз розгадав, які величезні можливості ховають у собі газові підприємства. Він уже пробував свої сили на цій ниві, але його затягали по судах, замучили штрафами, позбавили кредиту й урешті-решт підірвали газгольдер. Він не міг цього забути і завжди гірко шкодував, що не в силах помститися своїм супротивникам. Сіппенз уже звик вважати, що час боротьби для нього минув, а тут перед ним сиділа людина, котра замислила план грандіозної битви. Слова Френка прозвучали для нього, як заклик мисливського рогу для старого гончака.