— Навіть не розумію, чому, але ваш будинок, пані Ковпервуд, нагадує мені вернісаж, — наче між іншим, зауважила пані Сімс.
Ейлін вловила шпильку, але не знайшлася, що відповісти, а тільки спалахнула від образи й уїдливо спитала:
— Ви так гадаєте?
Задоволена досягнутим ефектом, пані Сімс гордовито рушила далі в супроводі закоханого в неї молодого художника, котрий завжди йшов за нею по п’ятах.
Це зауваження, як, втім, і багато іншого, показало Ейлін, що вона ще далеко не «своя» людина у вищому світі. Поки що ні її, ні Ковпервуда в світ приймати не бажали. Вона майже зненавиділа недалеку пані Ізраельс, котра стояла біля неї в цю мить і чула зауваження пані Сімс. І все ж таки пані Ізраельс була хоч кимось: пані Сімс відзначила її легким кивком і доволі поблажливим: «Як ся маєте?».
Поява Едісонів, Следів, Кінґслендів, Гоксемів та інших уже нічого не могла виправити: Ейлін втратила душевну рівновагу. Але коли після обіду молодь на чолі з Мак-Кібеном — він був розпорядником на балу — почала танцювати, Ейлін знову, незважаючи на свою невпевненість, опинилася на висоті. Вона була веселою, сміливою, чарівною. Кент Мак-Кібен, котрий мав славу великого мастака і знавця всіх таємниць і тонкощів полонезу, вів її в першій парі цієї граціозної, святкової ходи, а за ними другою парою слідував Ковпервуд із пані Сімс. Ейлін, у білій атласній сукні, шитій сріблом, у діамантових сережках, діадемі, намисті та браслетах, засліплювала майже екзотичною розкішшю. Вона виблискувала в буквальному сенсі слова. Мак-Кібен був абсолютно скорений і розсипався в компліментах.
— Яка насолода танцювати з вами, — шепотів він, нахиляючись до жінки. — Ви гарні, як сама мрія!
— Але мрія аж ніяк не безтілесна, в цьому, знаєте, легко переконатися, — відказувала Ейлін.
— О, якби мені випало таке щастя! — жартівливо бідкався він.
Ейлін зрозуміла натяк і у відповідь глянула на нього з дражливою посмішкою. Пані Сімс, котру посилено розважав Френк, скільки не намагалася, так і не змогла розчути їхньої бесіди.
Після полонезу Ейлін, оточена гучним, легковажним натовпом розв’язної «золотої молоді», повела всіх дивитися на свій портрет. Люди старшого покоління засуджували надмірну кількість вина, оголених жінок на картині Жерома, що висіла в одному кінці галереї, зухвало яскравий портрет Ейлін в іншому її кінці, і саму господиню будинку, за котрою дуже старанно упадали декотрі вітрогони. Пані Рембо, дама добра та доброзичлива, сказала своєму чоловікові, що Ейлін, як їй здається, «занадто поспішає жити». Пані Едісон, вражена кричущою розкішшю та розмахом святкування, влаштованого Ковпервудом і захмарністю, якщо не багатолюдністю та респектабельністю, то блиском усіх вечорів у їньому будинку, зауважила чоловікові:
— А Ковпервуд, мабуть, наживає скажені гроші.
— Так, адже він — природжений фінансист, Елло, — повчально пояснив Едісон. — Він спекулює на біржі і, певна річ, наживає і буде наживати великі гроші. А ось чи приймуть їх у світі — не знаю. Будь він один, без дружини, було б простіше. Вона — дуже вродлива, але Френкові вона — не пара, не така йому потрібна дружина. Вона якось аж занадто гарна.
— Маєш рацію. Мені вона подобається, але боюся, що вона сама може собі нашкодити. А жаль.
Якраз у цю мить Ейлін, з розпашілим від лестощів і компліментів щасливим обличчям, проходила повз них у супроводі двох усміхнених шалапутів. Ковпервуди відвели під танці музичну кімнату та вітальню, і тепер усі кинулися в цю імпровізовану бальну залу. Назустріч Ейлін мчали звуки музики, запах квітів, багатоголосий гомін. Схвильована, вона зупинилася на порозі, окидаючи поглядом рухомий, блискучий, галасливий натовп.
— Давно я не бачив таких краль, як пані Ковпервуд, — зауважив Бредфорд Кенда редактору світської хроніки Гортону Біґерзу. — Вона, мабуть, навіть занадто гарна.
— А яке вона, по-вашому, справила враження? — допитувався обережний Біґерз.
— Чарівна жінка, тільки боюся, що вона недостатньо стримана і недостатньо розумна. Їй би треба триматися поважніше. Вона надто захоплюється. Наші зрілі красуні не захочуть у них бувати, поруч із нею вони всі будуть здаватися старими бабегами. Якби пані Ковпервуд була не настільки молода і не настільки вродлива, до неї поставилися б краще.
— Я також так гадаю, — сказав Біґерз. Насправді ж він зовсім так не думав і взагалі нездатний був до подібних узагальнень. Але тепер він був твердо в цьому переконаний, бо так сказав Бредфорд Кенда.