Це не відповідало істині, але Ковпервуд волів, аби Шрайхарт думав саме так. Гість усміхнувся.
— Але ви забуваєте, шановний, — пояснив він, — що я забезпечу майже весь необхідний капітал.
— А ви забуваєте, — перебив його Ковпервуд, — що я — не новачок в діловому світі. Якщо хочете, то я сам гарантую весь капітал і дам вам додатково хорошу премію за послуги. Заводи та концесії старих і нових компаній чогось та й варті. Ви випускаєте з поля зору, що Чикаґо росте.
— Усе це мені відомо, — ухильно відповів Шрайхарт, — але знаю також, що вас чекає ще тривала боротьба, на яку ви змарнуєте силу-силенну грошей. Обставини склалися так, що у вас немає жодних шансів домовитися зі старими компаніями. Наскільки я розумію, вони не бажають вести з вами справи. Об’єднання ж може провести тільки котрась незацікавлена особа на зразок мене, і неодмінно людина впливова або, вірніше, та, котра давно живе в Чикаґо й особисто знайома з усіма цими людьми. А у вас же немає нікого, хто б міг це зробити краще, ніж я.
— Чому ж, дуже можливо, що мені й удасться когось знайти, — чемно заперечив Ковпервуд.
— Навряд чи. Принаймні не за таких обставин, що склалися зараз. Старі компанії не підуть вам назустріч, а зі мною вони готові мати справу. Чи не краще вам погодитися на мою пропозицію і скоріше з усім цим покінчити?
— На таких умовах — ні, — відрубав Ковпервуд. — Ми занадто глибоко проникли на територію противника та забагато вже зробили. Три або чотири акції за одну — хоч скільки б там отримали акціонери старих компаній, — це найменше, на що я можу погодитися щодо нових акцій. А потім половина того, що залишиться, має піти мені. Адже мені доведеться ділитися з іншими (це також не було правдою).
— Ні, — Шрайхарт вперто захитав великою головою, — неможливо. Ризик — дуже великий. Я б міг ще, мабуть, дати вам четверту частину. Та й то треба все зважити.
— Половина або нічого, — рішуче наполіг Ковпервуд.
Шрайхарт піднявся.
— Це ваше останнє слово?
— Останнє.
— Боюся, що ми з вами не домовимося. Шкода. Боротьба може виявитися тривалою й обійдеться вам дуже дорого.
— Я це передбачив, — відказав фінансист.
12. Новий союзник
Незабаром після того, як Ковпервуд так рішуче відмовив Шрайхарту, йому довелося переконатися, що той, хто з мечем прийшов, від меча і загине. Справді, не минуло й кількох днів, як його всюдисущий адвокат, старий генерал Ван-Сайкл, котрий пильно стежив за всім, що діялося в законодавчих зборах штату, де реєструвалися нові акціонерні компанії, в міському та приміських муніципалітетах, у судах та інших людних місцях, провідав про серйозний контрудар, який готував супротивник. Він перший і повідомив Ковпервудові, що компанія на Північній стороні щось затіває. Якось надвечір Ван-Сайкл з’явився до Френка у своїй засмальцованій розхристаній шинелі та м’якому капелюсі, настовбурченому на кущисті брови, і, не відповідаючи на привітання останнього: «Доброго дня, генерале, чим можу служити?», з похмурим виглядом опустився в крісло.
— Готуйтеся до шторму, капітане! (Так він завжди називав Ковпервуда.)
— А що сталося? — запитав той.
— Поки що нічого, але може трапитися. Хтось, не знаю ще хто, хоче об’єднати всі три старі компанії. Засновується нова компанія «Чиказька об’єднана газова та паливна». У законодавчі збори вже надійшла заява про реєстрацію, а в кредитній спілці «Дуґлас» директори радяться мало не щодня. Мені про це розпатякав Дьюнівей, а він дізнався про це від своїх приятелів.
Френк за своєю старою звичкою розмірено постукував кінчиками пальців один об інший.
— Кредитна та позикова спілка «Дуґлас», кажете? Головує там пан Сімс. Ну, він недостатньо хитрий, аби вигадати таку штукенцію. А хто ж засновники?
Генерал простягнув йому записку з чотирма іменами. Жоден із цих людей не мав ні найменшого стосунку до правлінь старих компаній.
— Всі — підставні особи, — коротко сказав Ковпервуд і, помовчавши, додав: — Але ж я, здається, знаю, хто там орудує. Але ви не турбуйтеся, генерале, хай об’єднуються, нічого вони з нами вдіяти не можуть. Рано чи пізно їм усе одно доведеться або продати нам свої акції, або купити наші.
Проте він був дуже роздратований, що Шрайхарт зумів переконати газові компанії об’єднатися. Він сам якраз збирався підіслати до них Едісона з аналогічною пропозицією. Мабуть, Шрайхарт почав діяти відразу ж після розмови з ним. Френк негайно вирушив у «Лейк-сіті Нейшнл», аби здибатися з Едісоном.