Потім у Гадлстоунів — своїх колишніх сусідів — він якось зустрів на обіді панночку двадцяти трьох років, котра на короткий час дуже захопила його. У неї було смішне і не дуже милозвучне прізвище — Хаббі (Елла Ф. Хаббі, як він з’ясував згодом), але дівчина була дуже мила. Головна її зваба ховалася в пустотливому лукавому личку і хитрих очицях. Батько Елли був заможним комісіонером із південної Вотер-стрит. Варто було Френкові звернути на неї увагу, як дівуля не забарилася закохатися в нього, що, втім, було доволі природно. Вона була молода, недосвідчена, вразлива, блиск слави затуманював їй голову, а пані Гадлстоун уже давно на всі лади вихваляла Ковпервуда та пророкувала йому велике майбутнє. Коли Елла з ним зустрілася, то побачила, що той дуже жвавий, відверто нею милується, нітрохи не страшний і не суворий, в усілякому разі, з нею. Панночка була цілковито зачарована, і варто було Ейлін відвернутися, як усміхнені очі дівчини негайно з захопленням поглядали на Френка. Після обіду всі перейшли до вітальні, і тут Ковпервуд найприроднішим і невимушеним чином запросив Еллу відвідати його в конторі, якщо їй доведеться бути неподалік. Але очі його виказували інше, викликавши у відповідь жаркий і збентежений погляд. Панночка прийшла, і вони стали зустрічатися. Але зв’язок цей також був нетривким і не захопив його. Дівчина була не з тих, котра могла б утримати Ковпервуда після того, як було вдоволено його цікавість.
За цим зв’язком послідувала ще одна коротка інтрижка з такою собі пані Джозефайн Ледуел, гарненькою удовицею, котра, здумавши спекулювати на хлібній біржі, звернулася за порадою до Ковпервуда і з першої ж зустрічі вирішила, що з ним варто затіяти флірт. Зовні вона була трохи схожа на Ейлін, але старша, не така гарна і мала тверезий, практичний склад розуму. Її елегантність, незалежна манера триматися та холодна розважливість заінтригували Френка. Вона, зі свого боку, всіляко намагалася його заманити й урешті-решт досягла успіху. Місцем зустрічей служила її квартира на Північній стороні. Зв’язок тривав півтора місяця, але нова коханка не дуже сподобалася Ковпервудові. Будь-якій жінці, котра з ним зближувалася, доводилося змагатися з привабливістю Ейлін і колишньою чарівністю його першої дружини. А це виявлялося не так вже й легко.
Саме в ті часи, що чимось нагадували перші роки шлюбу з Ліліан, коли вони також майже нікуди не виїжджали, Ковпервуд зустрів нарешті жінку, котрій судилося залишити глибокий слід у його житті. Він довго не міг її забути. Це була дружина молодого скрипаля, Гарольда Солберґа, данця, котрий оселився в Чикаґо. Сама вона не була данкою. Чоловіка її видатним скрипалем ніяк не можна було назвати, хоча музичний темперамент він, без сумніву, мав.
Усім нам доводилося стикатися, і в найрозмаїтіших галузях, із такими майбутніми світилами, без п’яти хвилин знаменитостями, невизнаними геніями. Це — цікавий типаж, що завзято віддається тій справі, до якої всупереч усьому вважає себе покликаним. У цих людей є і відповідна зовнішність, і всі традиційні манери професіонала, проте це тільки «мідь дзвону та бубон, що брязкає». Досить було навіть короткого знайомства з Гарольдом Солберґом, аби зарахувати його саме до цієї категорії людей мистецтва. У нього був похмурий блукаючий погляд, довгі, до плечей, темно-каштанові кучері, які він зачісував назад, залишаючи одне пасмо по-наполеонівськи спущеним на чоло, по-дитячому ніжний рум’янець, надто пухкі, червоні чуттєві губи, гарний ніс із невеликою горбинкою, густі брови та вуса, що стричали так само неспокійно, як і його болісно самолюбна та низька душа. Родина вислала його з Данії, бо в двадцять п’ять років він усе ще ніяк не проявив себе і тільки те й робив, що докучав заміжнім жінкам, у котрих постійно закохувався. У Чикаґо Солберґові довелося жити на сорок доларів на місяць, які висилала йому мати, і на мізерний заробіток від уроків музики. Грошей було обмаль, але, витрачаючи їх на свій лад «економно», тобто одягаючись шикарно і харчуючись чим доведеться, — він якось викручувався і навіть зумів оточити свою персону якимось романтичним ореолом. Йому було всього двадцять вісім років, коли він зустрів Риту Ґрінаф із Вічіто, штат Канзас.