11. РОЛЬ РОЗУМУ
- Можеш сміливо називати Його Богом, - посміхнувся Ангел. - Він не образиться! - Та ти що! - запротестував я. - У мене навіть гадки такої не було. Просто розумієш... просто я вірю, що Він існує. Я глибоко переконаний, що живе з неживого саме по собі виникнути не може. Увесь потенціал сучасної науки та наукової думки досі так і не спромігся створити хоча б одну-єдину живу клітину з простого набору хімічних елементів. Все інше - надто складне і практично недоказове. Ми маємо безліч теорій, що пояснюють виникнення Всесвіту та життя, але всі вони можуть бути зведені лише до двох напрямків: 1) існує Творець і 2) все виникло випадково. Останнє просто-таки неможливе і нереальне, адже для того, аби виникло щось складне, необхідні задум, можливості та певні зусилля, які б задавали напрямок руху думки. Та випадок сам по собі - нікчемний архітектор. Певним чином, з тієї чи іншої причини камінь може лягти на камінь. Але для того, аби будинок виник сам по собі, необхідно, щоб тисячі каменів лягали та й лягали один на інший рівнесенько, не падаючи, не руйнуючись... Хтось ось цю силу, що спрямовує процес виникнення чогось із нічого, й називає випадком, дехто - Богом. А ось вже ті, хто називає її Богом, поділяються на безліч різноманітних течій і кожен по-своєму тлумачить процес творіння. Дехто намагається пояснити, що є лише один-єдиний Творець, Який особисто виліпив першу людину з неживої субстанції. Вони нібито посилаються на писання, що дійшли до нас з глибини століть. Хоча, безсумнівно, ці твори містять у собі суттєві викривлення - і не лише через стародавність першоджерел. Пояснення цих людей майже завжди надто плутані та недостатні, вони так і не можуть дати виразну відповідь на безліч простих запитань. Інші стверджують, що Бог - це і є власне Життя, Любов, Енергія, а все, що існує, створюють такі собі Творці, сукупність яких і можна вважати тим, кого чи що перші називають Єдиним Богом. Треті взагалі нічого не кажуть про Творення, як таке, пояснюючи це тим, що воно завжди відбувалося, триває зараз і буде продовжуватися вічно... Тому, розмірковуючи над усім цим, я, як, сподіваюся, досить розсудлива людина, не міг не зробити висновок, що все суще - як видиме, так і невидиме - має свою першопричину - Творця... - Ну, розсудливість тут зовсім ні до чого! - абсолютно резонно зауважив Ангел. - Багато хто з цілком розсудливих людей у Нього не вірили та навіть вважали себе атеїстами. Так що не у ній тут справа. - ...але я не вірю, що Він саме такий, яким Його зображує релігія, - на видиху закінчив я свою думку. - Що ти маєш на увазі? - Ну-у-у... - я спробував сформулювати стисло все, що дотепер мало у моєму уявленні лише найзагальніші, неоформлені риси та образи. - По-перше, я не вірю в Бога, який ззовні нагадує людину, і навіть наділеного перебільшеними людськими якостями. По-друге, я не вірю в Бога, який сидить на престолі, що розташовується на хмаринці, чи який перебуває у будь-якому іншому певному місці. По-третє, я не вірю в Бога, якому необхідно щосили догоджати, аби врешті-решт знайти Порятунок. Та й від чого порятунок? Вірніше, від Кого? Від Самого Бога та від Його гніву! По-четверте, я не вірю в Бога, Який віддає власного улюбленого Сина для знущання жорстоким дикунам, аби ті уникли справедливого покарання за свої злочини. По-п'яте, я взагалі не вірю в те, що свою провину можна якимось там чином перекласти на іншу, нехай навіть найсвятішу і найдосконалішу людину. По-шосте, якщо Бог справедливий, то чому тоді у світі існує кричуща несправедливість? А якщо Він всемогутній, то чому тоді Він не може вилучити зі світобудови страждання, страх, ненависть і біль? Не може чи не хоче? По-сьоме... - Достатньо, - рішуче зупинив мене Ангел, - мені знайомі всі твої сумніви, як відомими є і всі запитання, на які ти шукаєш чи ще будеш коли-небудь шукати відповіді. Їм вже не одне тисячоліття! Просто ти зараз підійшов до тієї межі, де твої колишні переконання вже не працюють, а нові ще не оформилися в струнку та логічну систему поглядів. Ну то що ж, давай-но тепер все по черзі... Отже, свідомість людини обмежена... - на знак згоди я лише кивнув головою, оскільки було б нерозумним опиратися тому, що для мене давно вже стало очевидним. Він продовжив: - ... Але обмежує її не чиясь там воля звідкілясь згори, злий намір або бажання мати над вами перевагу. Всі обмеження містяться в середині вас самих. Це - невігластво, зневіра у власних силах, хибні колективні установки та переконання, а також ваші недоліки, які багато хто з вас намагається видати за чесноти. - Ну, мабуть, - промовив я, обмірковуючи почуте, - з невіглаством, як фактором обмеження мислення, я цілком згоден. Допоки ти не маєш повного уявлення про щось, тобі важко це оцінювати максимально об'єктивно, а тому помилки і прорахунки є цілком можливими. Зі зневірою у власних силах я теж не можу не погодитися. Адже, якщо ти маєш про щось навіть найбільш повне уявлення, але не віриш у власну здатність вирішити ту чи іншу проблему, то цілком природно, що й не візьмешся за це. Та й хибні колективні установки у якості обмежників нашої свідомості не викликають у мене щонайменшого заперечення. Маючи всю необхідну інформацію та вірячи у власні сили, але розцінюючи їх неправильно, важко розраховувати на прийнятний для себе результат. Але що таке «недоліки, видавані за чесноти»? - Це недоліки, які ви лукаво або щиросердно помиляючись, вважаєте своїми чеснотами. Ви навіть пишаєтеся ними! Наприклад, лінощі або відсталість мислення - це безперечно недолік. Однак якщо мова йде про дотримання незрозумілих атрибутів та вірувань, які прийшли до вас із глибини століть, то це ви часто-густо називаєте «традиціями пращурів». Мовляв, наші пращури завжди так вчиняли, і хто ми такі, аби порушувати їхні звичаї. Ви вважаєте ревнощі ознакою любові, хоча вони свідчать зовсім про протилежне - про недовіру до партнера та про ставлення до нього, як до предмета домашнього вжитку, яким можна безперечно володіти. Багато хто з вас вважає, що якщо своїх дітей усунути від подолання труднощів і необхідності с