— Ти хочеш негайно ознайомитися з пароплавом? — спитав Вільмовський, бачачи, що Томек весь час із нетерпінням поглядає на штуцер, який висів над ліжком. — А може, ти волієш насамперед роззирнутись тут як слід?
— Я думаю, що так буде найкраще. З пароплавом я встигну ознайомитись і потім, — заявив Томек, задоволений пропозицією свого батька.
— Чудово, тоді залишайся тут, а я піду на нараду з капітаном і Смугою. Ми будемо в каюті для курців на нижній палубі. Досить зійти сходами в кінці коридору, щоб потрапити до нас.
— Гаразд, таточку. Я прийду до вас.
Як тільки двері за батьком зачинились, Томек одним стрибком опинився на ліжку. З великою обережністю зняв штуцер із гачка. Зосереджено оглянув блискучу зброю. На обличчі в нього з’явився вираз занепокоєння. Він так захопився штуцером, що навіть не почув, як до каюти зайшов боцман.
— Ого-го! Бачу, що ти роздобув собі чудову зброю, готуючись до експедиції, — загув басом боцман Новицький.
Томек здригнувся від несподіванки й ледве не впустив штуцера на підлогу.
— Я чув, як ви зайшли до каюти, — мовив він на своє виправдання, заскочений раптовою появою боцмана.
— Нічого дивного, братику, — засміявся боцман. — Я можу навіть до сплячого лева підійти непомітно. У тебе гарний штуцер. Мабуть, новий?
— Думаю, що… новий, — підтвердив Томек.
— Зброя цілком сучасна. Мабуть, у Варшаві ти ще не бачив такої, — вів далі боцман і додав: — Ану лишень покажи, братику.
Томек із полегкістю зітхнув і передав штуцер боцманові. Мабуть, той чудово знався на зброї, бо штуцер у його руках раптово ожив, відкриваючи всі свої таємниці. За кілька хвилин боцман розібрав майже всю рушницю, пояснюючи при цьому Томекові призначення кожної її частини. Потім знову зібрав штуцер і запропонував:
— Ну братику, спробуй тепер зробити те саме, що і я. Я чув від твого батька, що ти будеш у нас постачальником свіжого м’яса; отже, ти повинен досконало знати свою зброю, щоб вона тебе не підвела.
На своє велике задоволення Томек уже після третьої спроби самостійно розібрав і зібрав штуцер. Боцман, здавалося, відгадав його приховану думку, бо раптом сказав:
— Тут, на кораблі, є місце, де ми потай від цікавих сусідів зможемо випробувати цю блискучу іграшку. Із завтрашнього дня почнемо вчитися стріляти.
— І про це ніхто не знатиме? — пожвавішав Томек.
— Хіба що який-небудь заблудлий корабельний щур, яких, мабуть, не бракує в трюмі цієї старої галоші. Шум машин заглушить звуки пострілів — ми влаштуємо тир недалеко від кочегарів.
— Ох, як здорово! — зрадів Томек. Відтоді, як він довідався, яку функцію виконуватиме під час експедиції, жодної хвилини не мав спокою. Тому симпатія, яку відчув до боцмана ще в Трієсті, тепер ще збільшилась. Він хапливо почав порпатись у своїй валізці. Вийняв звідти великий конверт і вручив його боцманові.
— Я обіцяв вам листівки з краєвидами Варшави. Будь ласка, виберіть собі ті, які вам найбільше сподобаються, — запропонував він.
Боцман присів біля столика, розклав перед собою всі листівки й довго мовчки розглядав їх. Нарешті почав відкладати праворуч листівки з краєвидами кварталів міста, розташованих поблизу річки.
— Послухай-но, братику, якщо не заперечуєш, то саме ці листівки я візьму собі, — звернувся він до Томека.
— Будь ласка! Прошу дуже! Мене дивує лише те, що ви відібрали собі всуціль краєвиди Повісля.
— Бо я виріс на Повіслі. Там мешкають мої старенькі, — пояснив боцман.
— А ви дуже сумуєте за Варшавою?
— Як риба за водою!
— Чому ж ви не поїдете провідати своїх рідних?
— А ти знаєш, чому твій батько не може повернутися на Батьківщину? — запитав боцман.
— Знаю!
— Зараз ти зрозумієш, чому я не можу поїхати до Варшави, коли я скажу тобі, що мені довелося тікати разом із ним за кордон. Між нами тільки та різниця, що він залишив дома дружину й тебе, а я — своїх стареньких.
Томек здивовано глянув на боцмана. Той після хвилинної мовчанки додав:
— Так, так, після втечі з Варшави нам не дуже-то щастило. Треба було шукати роботу на чужині. Мене щось тягло до моря. Вдалося найнятись на судно. Через декілька років дослужився до боцмана. Щодо твого батька, то він влаштувався на роботу в Геґенбека. Ми з ним зустрілися кілька місяців тому у Гамбурзі. Тоді він і запропонував мені перейти на «Алігатор». Інколи добре мати давнього друга. Він шепнув за мене словечко Гаґенбекові й… ось ми пливемо разом до Австралії.
— Це просто чудово! — вигукнув Томек. — А скажіть, пан Смуга теж мусив тікати за кордон?