— Так, Бог! А не Ленін та партія, а той, хто був до них і до вас, є і після нас буде. І мені байдуже до ваших пересторог, я — людина, а не лялька в театрі абсурду.
Оксана відчула, що її вже несе шалена хвиля. Та розмова змусила її зробити остаточний вибір, вона вже нічого не боялася, вона нікого не боялася.
Далі була довга та марудна лекція пана професора, як на парі з політекономії, про те, скільки доброго та корисного зробила Компартія для всіх людей після війни і на війні, тобто виграла ту війну, про те, що поганий мир завжди ліпший за добру війну, і про те, що якщо вона вже стала членом їхньої родини, то просто змушена дбати про честь родини і не підставлятися, а також триматися подалі від всяких там підозрілих осіб, бо вона таким чином підриває авторитет його як проректора і загалом ставить під сумнів весь лад у державі і теде і тепе. Звісно, можливо, Оксана не відала, що творить, через брак інформації та виховання, певна ж річ, і тому так вчинила. Однак зараз, коли їй відкрили очі, вона має вибачитися перед ними і спробувати «знівелювати» свою провину. А надалі пообіцяти не волочитися з ким-будь, приділяти більше уваги родинним цінностям та добирати, відповідно до її теперішнього становища, правильних друзів, попередньо узгоджуючи свій вибір не лише з чоловіком, а й з його батьками.
В кімнаті повисла тиша, схоже, родина чекала її слова, і вона заговорила, на диво спокійно. В голосі лише бриніло щось таке тонке, мов бабине літо восени, — тільки зачепи, і воно увірветься:
— Очевидно, на жаль для вас, я не тільки читала цю листівку, і вона не є випадковістю, тому повністю поділяю всі думки, викладені у ній. Що ж, розумію ваше обурення: як каже Ірена Георгіївна, селюки мислять примітивними категоріями. Можливо. Та це не тільки категорії матеріальних достатку та повного шлунка. У мене нема за що триматися руками — ні маєтків, ні статків, ні золочених канделябрів, ні родинних гербів і всього до решти. Однак в мене є, за що триматися душею. І те знаходиться, на жаль, не у вашому помешканні, а поза стінами будь-якої будівлі. Його не вхопиш руками, не помацаєш, не купиш і не продаси, воно або є в людині, або його нема. Але ви мене все одно не зрозумієте. Як ви кажете — босота невмивана. І тому я йду від вас назавжди! До босоти. Перепрошую, що потурбувала спокій такої благородної родини. Мені байдуже, чи ви мене зрозумієте, одне мене хвилює — чи зможу простити я собі, коли зараз залишуся з вами.
Оксана навіть не пробувала забрати сумку з рук Ірени. В кишені куртки знайшлися гроші на дорогу. Завтра починається голодування. Оксана має бути там, де її душа. Можливо, Влад її зрозуміє, а коли ні — хай йому грець і золота клітка на додачу.
8. Майдан
Марення обірвав голос бабусі:
— Сашуню, там телефонує на домашній Ростик зі Львова. Каже, що на твій мобільний годі додзвонитися. Вибач, любий, що розбудила, але голос у чоловіка дуже стурбований, тому і…
— Нічого, бабуню, я не спав! Вже йду.
Ростик — його інститутський приятель, стоматолог. Приятелюють вже давненько, купу років тримаються разом, останнім часом, на жаль, лише телефонічно. Пригадався улюблений Ростиків тост іще зі студентських років. Оскільки той був коронним тостом, то його знали всі знайомі, однак ніхто не ризикував його повторювати, так театрально не втнув би:
Сашко посміхнувся сам до себе. Інколи людей зводять і високі поривання душ, не лише банальне сусідство чи спільні інтереси.
У Ростика в житті все склалося добре після закінчення вишу. Корінний львів’янин, з родини лікарів. Зараз відкрив свій стоматологічний кабінет у Львові, хороший бізнес та покликання вкупі. Звісно, батьки підсобили, однак коли з тебе кепський спеціаліст, то ніякі зв’язки та гроші не допоможуть. Певна річ, одружений. Дружина-красуня, трійко дітей. Найстаршому, Володимиркові, п’ятнадцять, Ігорю — десять, Олександрику — вісім, найменшого Сашко хрестив. Зараз у середнього Ігорка проблеми — зробили операцію у Львові на апендикс, а рана гноїться, тому питав дозволу приїхати з сином до нього на консультацію.
— Звичайно, можна, навіть сьогодні… — запевнив друга Сашко. Переконаний, той говорить лише частину правди, з дурницями Ростик навряд чи звернувся б.