А наступного дня Сашко в білому халаті та трохи захмелілий після випитого Ілля, так звати батька маленької пацієнтки, стоять біля ліжка дівчинки. Вона вже відійшла від наркозу, а зараз просто спить. І от-от має прокинутися.
Маленькі крилята вій сполохано злітають вгору — один раз, два, три. Біленькі кучерики лагідно оторочують худеньке личко. Кліп, сині-сині очі відкрито дивляться на світ. Прокинулася. Тендітна ручка піднімається вгору, мала простягає її Сашкові. Той ніжно бере її у свою широку долоню. Дівчинка стискає його за великий палець руки зі всіх тих сил, що залишилися в ній після пережитого.
— Тихо-тихо, маленька! Все добре, — не говорить, а ніжно шепоче Сашко.
Дівчинка ствердно киває головою і посміхається. Так щиро і мило можуть посміхатися тільки діти та закохані. Злітають з тоненьких губ слова, мов шепіт вітру за вікном.
— Я знаю, знаю, бо ти поруч, бо ти — ангел! — не запитує, а стверджує дитячий голос.
Другу руку мала простягає до батька.
— Татку, а ти казав, що ангелів не можна побачити, — майже дорікає мала.
Щоками Іллі котяться сльози.
— Не плач, татку, тепер у нас все буде добре, бо ми маємо свого ангела. То його мама послала, я знаю. Вона навіть там дбає про нас.
В житті трапляються події, які перевертають твоє життя, перетворюють його, видозмінюють, якщо хочете. Коли дивишся в очі тих, кого любиш найдужче і кого щойно заледве не втратив, зачинаєш розуміти, що насправді ані гроші, ані статки не мають зовсім ніякого значення, бо крім отої всієї матеріальної блажі є щось таке, що міцно тримає людину над поверхнею землі, не даючи їй змаліти до рівня мурашиного, і те щось, очевидно, є любов, бо вона єдина, заради чого варто дихати, будувати, іноді руйнувати і, врешті, існувати. Ілля це зрозумів, коли ледь не втратив свою найбільшу любов.
Минув рік. І коли здивований Сашко оглядав після величезного євроремонту свою лікарню, яка була забезпечена найсучаснішою технікою, медикаментами, Ілля серйозно сказав:
— Знаєш, друже, про що запитала моя донечка, коли почула, що я вирішив допомогти твоїй лікарні, якось віддячитися за порятунок Лянки? «Татку, допомагати ангелам — то тепер основна твоя робота, правда?» От тепер ти від мене, любий друже, не відчепишся. Прикипів, як то кажуть, душею і тілом, мов перцевий гірчичник, віддереш хіба що з кров’ю. А якщо по правді, друже, це найменше, що я можу для тебе зробити.
2. Вітряки
На вокзалі у Києві Оксану ніхто не зустрічав, хіба що сумний пізньоосінній вітер, який кидав в обличчя шпичаками шматки замерзлого снігу. Здавалося, то її пошматоване серце так квилить і плаче холодними скельцями. Поховала батька, обставини непоборні — зі смертю важко сперечатися. Залишила маму сам на сам з горем і хворою бабусею, хоча… Ти ж також, дівчино, одна-однісінька з усіма своїми вітряками на додачу. І кожен має свого, кожен. А Сашко? Чи варто його вплутувати в те, що сама навихимерювала? Він заслуговує на те, щоб стати щасливим. Мати родину, дітей, бо він такий, такий…