— Твої? — грізно смикнув Ігор Семенович, лисина його займалася світанковою загравою. — Ти диви, яка сильна, а на турніку нормативи здати лінується, — підтягував він її до себе. Що на мить Оленка мало не скоїла дурницю — хотіла показати йому, що її власні трусики на ній, а цей речовий доказ із іншої опери. Коли з жахом побачила, що на ньому, на тому, посередині цілком відсутня «ластівка» — чотирикутна вставочка між ногами. Ще й краї дірочки ретельно обметані стібками. — Так ось хто такі труси носе? Що, ліньки вже й зняти, коли поспішаєш? — Він охопив її руками. — Ліньки, так, коли прикортить, еге? Коли хлопчикам жижки тремтять, то можна за перерву не встигнути? — Кричав він. — Це я тут знайшов! Ти думаєш, я не знаю, чиї вони?
Коли вона збагнула, що він цілує, то зомліла б, проте наостанок їй спалахнуло, що йому того лише й треба, вона почала випльовувати його слину і вчепилася в горлянку, а він захрипів:
— А-а, ти так...
І несподівано вхопив її вільною од тих трусиків рукою за її труси, щосили стиснув, аж їй у очах зблиснуло, і рвонув. Вона б удруге знепритомніла, однак жах перед учителем гнав її далі, за межі глузду й болю, такого, що й за пологів не спізнаєш. З очей і носа бризкуло враз, що фізрук одскочив. Вона випала в двері. Три дні сачкувала школу, доки не загоїлось, боялася, що всі взнають. Й не так за себе, як за маму. Коли почує, що вчитель хапав дочку, то матиме другого інфаркта.
Тому на шкільній дискотеці танцювала лише з подругами, ховалася за них, коли хлопці підсовувалися запросити.
— Можна подумать, що ти їх боїшся? — зазирала в очі Томка.
Й тут до Оленки дійшло, що це так — якшо вже вчителі дозволяють, то чого казати про цих ідіотиків. Удруге вона переконалася тут-таки, бо Володька Мазуренко запросив її за руку, й не встигла вона з ним зробити й па, як її всю пересмикнуло — наче він вільною рукою вхопив її там, де вже все було висмикнуте. Разючий біль кинув її на підлогу, й сльози окропили її.
Вовка був хороший хлопець і оголосив:
— Апендицит!
Іван сидів і не вірив на власні вуха, які почули:
— З погляду хірургії, юначе, у вас усе гаразд. Єдине, що вам пораджу, зверніться до невропатолога.
— До сексопатолога? — з жахом перепитав Іван.
— Ні, до того вам, юначе, ще ранувато.
Голова була повна невропатологів, коли він вийшов на вулицю. Автоматично стрельнув очима на продавчиню і, як грім з ясного неба, його вдарило рамою межи ніг.
— Оленко, — мати зашарілася.
Дівчина вмить здогадалася, про що та подумала. Дочка, мовляв, подає документи в медакадемію, щоби вивчитися на лікаря й виходити серце хворої мами.
— «Це б теж було правдою». — Мало не сказала уголос Олена. Бо мала іще одну: їй хотілося позбутися отого клятого холоднючого слова «фригідність», якого вона зазнала з турпоході, де Вовка цілу ніч намагався зробити з неї навпаки в наметі, витолочивши усі кілки навколо. Але все було гаразд, доки не було туди дотику. Усе стискалися досередини, вкрай, що хлопепь навіть не міг відшукати. Про таке він і не чув. Узявши напрокат окремого намета, він од люті ник, що не вдалося, Лєнка не брикуча, а нічого не вдається.
— Ну, чого ти смикаєшся? — не розумів він, — спокійно, — і знову ліз туди, де, як він переконався, нічого не було. — Слухай, — дивувався він, — а як ти в туалет за маленьким ходиш?
Замість заплакати, Оленка пирснула сміхом, пригадавши того Вовку Мазуренка, коли вони ще гралися в пісочку пасочками й він їй серйозно доводив, що дівчатка пісяють з попки, бо в них більше нічим.
— З погляду хірургії у вас все нормально, — запевнив її лікар, — раджу вам, дівчино, звернутися до невропатолога.
— Сексопатолога? — з жахом не розчула вона.
— Ні, якого там сексопатолога, ви ж дівчинка.
З тим означенням вона вийшла на вулицю й несла його доти, доки її не оточив на зупинці гурт східних. Вона пручалася прорватися, однак один помітив:
— Ти пасматрі, какой у нійо вкусьний животік!
І тут-таки щосили вхопив за нього цупко, через тонке плаття, й висмикнув жмут. Так вона й стояла, зігнувшися, коли вони пішли далі. Доки сльози її висохли на асфальті.
«Оце тобі, дура, — скрипіла зубами вона, — оце тобі сексопатологи».
В медлітературі чогось путнього зі своїх проблем можна було надибати лише англійською. А мови вона не знала. Усі однокурсники давно вже знали більше, аніж там було написано, але зізнатися їм — заїдять.
***
Коли Іван збагнув, що він зрозумів: дівчат він боїться, інші думки огорнули його.