__________________
Он до го
(Мініапокриф із серіалу «Прощавай, суржику!»)
Ігор, він був дуже юний, хоча й зрілий мужчина. Через таку діалектичну амбівалентність протиріч, він не знав, як підступитися до жінок. Бо однокласниць за таких не вважав. Старших же, навпаки, боявся.
— А тут природа бере й бере своє! — лаяв він її, бо поступитися не міг, а перемогти — не знав, як.
Тому онанізм приголомшував його, кожного разу він впадав у містичний стан, завважуючи, що сперматозоїдів у еякуляції мав більше, аніж було мешканців на Землі. І це космічних масштабів марнотратство приголомшувало так, що він відчував себе героєм античної трагедії, лише невідомо якої.
— Вона мусила ж бути! — переконував він себе тим, що більшість їх була понищена християнством і лише дещиця дійшла до нас. Та, поверх якої церковники написали свої тексти. Набагато нудніші, як і їхні храми, поставлені поверх фундаментів первісної віри. Де обов’язково щось мусило говоритися про Ігоря, бо він мав підозру, що цілі культури й релігії гинули саме з тих причин, що й триліарди його ненароджених дітей...
Особливо на пляжі, де марнувалися міріади майже оголених жінок, підставляючи під Сонце усе, що мусило пеститися Ігорем. Де промені випікали ті емоції, які мусили горіти за інших обставин, куди також не знав, як долучитися він.
— Ну, ладно, — подумав Ігор, бо його пронизала ідея, так швидко, що він не встиг зафіксувати. Ідея космогонічна, але водночас куціша за мить.
Хлопець уперто продовжував пляжитися, знаючи, що Гідропарк — це єдине місце, де людина спілкується зі Світилом, якщо не за допомогою віри, то за допомогою шкіри. Лише головне не прокліпати тепер того осяяння, яке од Сонця зі швидкістю протона пролітає крізь мозок, а розгорнути його на обшир усієї черепнини, на усю кількість сірої речовини.
Тим часом навколо знемагала жіноча стать, очікуючи од протуберанців також новини, і, пересмажена передчуттями, несла свої тіла до води, щоби, остудивши, знову й знову підставляти їх під опромінення.
Доки вода не стала тепліша за повітря, із емульсії перекинувшися на суспензію — і вмить усе жіноцтво під Сонцем стало безпорадним, це була саме та мить, коли Ігоря знову проймило: він, хоча й не Світило, але однак може оволодіти усіма присутніми тілами.
Для чого він купив люльку й тютюну на базарі, де дядьки продавали його гранчаками. Цигарка для цього діла не годилася, бо могла розмокнути у воді. А, головне, палилася занадто швидко; бо Ігор був міцний юнак, і цигарки йому не стачало домастурбувати.
— От ета, — примружувався він на обранку.
Мундштук додавав його вустам саркастичності усміху, він ніс його позад люльки, ступаючи до води слідом за об’єктом. Яка, рум’яніючи поглядом, зайшовши до води по груди, умить перетворювалася на суб’єкт підводного поґвалтування.
Ігореві варто було лише піднести побільшувального скельця до люльки, іскра, вилучена із променів, запалювала не лише тютюн. А й єство. Але куріння мало й ще одну перевагу — пускаючи дим, можна було довго не плавати.
— Ну, стоїть собі чоловік, бо курить. Кому яке дєло?
Одною рукою він палив, а іншою, під водою, надолужував, що несправедливо одбирала доля, при чому міг оглядати з низької точки усенький пляж і розвернуті до нього порозкидані геть усі безсоромні ноги, сідниці, пахви, підбікіння. Позирати крізь дим, який маскував погляда, навертаючися ним щоразу до об’єкту, який чимдалі суб’єктивнішав, навіть не підозрюючи про це. Доки не вибухало те, що набухало, й теперішнє не поринало в праісторію, коли усе суще на Землі ще було жабами, ті розмножувалися за допомогою води, усі викидаючи в неї ікру і гігантська сфера вільги олюбовнювалася нею, пронизана всезагальним заплідненням; що, власне, й прискорило еволюцію життя, вдосконалило його. Чому поклала край революція.