Однак з’явився Ігор, чоловік, який повернув усе на свої місця, розпочавши нового завитка там, де вичерпався попередній, — мільярди пуголовків плинули Гідропарком. Місцем, якого по чорнобильській катастрофі переіменовано на Гиблопарк. А тепер ця радіація лише прискорювала еволюційні поривання протоплазми, і вже не химерна воля випадку, такого примхливого у вирі людських стосунків, зумовлювала вагітності, ні. Колосальний групенсекс, де запліднювачем цілої акваторії був один-єдиний такий собі юначок, він був найновітнішим виявом природнього добору в природі, саме він, хлопчина, який додумався до того, чого не змогли виплекати цілі наукові інститути й сонмища сексуальних теоретиків від Гегеля до Юнга...
Ігор полегшено вийняв люльку з зубів, бо вона, випорожнена, забулькотіла, переклав до іншої руки побільшувального скельця й потер ним по грудях, наче недомилком. І хоч сонця в ньому не було ніякого, однак пам’ять опукло гріла тіло.
Вийшовши на берег, лупа вислизнула йому крізь пальці. Він озирнувся по неї, і, доки надибав поглядом, зіткнувся з таким же булькатим, як і вона, поглядом. Цей дідок лише підняв скельце, витер його од піску й передав Ігореві. Лише. Однак Ігор, пішовши далі пляжем, і гадки не склав, що межи ними двома зв’язок набагато міцніший, аніж межи усіма тут на Дніпрі, разом узятими.
Он ось до
(Історія друга)
зникли всі чоловіки! Село Долинське було таке велике, що одного разу правило навіть за райцентра. Спершу вивезено чоловіків на Соловецьке переселення, потім на Сибірські, потім був 33-й, далі війна; коли фронт одкотився, посходилися геть усі жінки до розорених домівок. Бачать: лихо, жодного чоловіка, бодай кульгавого. Стали ждати кінця війни, може, хто повернеться хоч з неї. Одгриміла перемога, а жоден і вісточки не подав.
— Тьотю, одчиніть... — почула переселенка, старезна баба.
Це до своєї оселі повернувся з німецького полону Дмитрик, єдиний, хто прийшов із Германії, бо мав лише тринадцять років. Усі, хто в концтаборах був старший, пішли тягнути строк на Колиму.
Потроху до села й худоба поверталася. Почав він пасти. От він і почав молочко підсмоктувати — то з одної, то з іншої. Доки його за цим не заскочила Секлета. Ідучи з базару випадково через леваду, забачивши, що її козу окрадають, вона накинулася бити хлопчину, повалила б і докалічила. Коли відчула під собою і щось тверденьке... Те, чого вона не вчувала з довоєнних часів...
Отож одна по одній дівки та молодиці почали шастати в обід на леваду, несучи у вузликах підживку, але хлопчисько виявився несподівано міцненьким. Так, що й по сусідніх селах, де чоловіків не було геть, прознали про сироту-пастушка. І вже по пустках запищали малята, та рясно! І усі Дмитровичі. Хоча регіон свято беріг цю таємницю, бо Карний кодекс тоді діяв несамовито, а сідати в повоєнні роки за розтління малолітнього не хотіла жодна з тих кількох тисяч. Колосального гарему, який побив усі світові рекорди царя Соломона, Святого Володимира — й ніхто про це не прознав — жодна легенда, міф, апокриф не вберіг цю всесвітньої ваги подію, коли один хлопчак відновив цілого етнічного ареала.
Але згодом на юнака почали надто тиснути ускладнені родинні стосунки, так, що він змушений був тікати до столиці учитися на бухгалтера, де він і лишився, покинувши геть усе своє плем’я.
Так, тепер на київському пляжеві лежачи, й гадки не мав через п’ятдесят років, що отут поруч є кілька його дітей, більше онуків, а надто є правнуків. І що оцей дивакуватий юнак із люлькою в зубах, також на чвертку має його кров, бувши йому онучатим племінником.
— Спасіба, дєд, — озирнувся Ігор, згадавши подякувати старому, бо сам би в піску ту лупу зроду б не одшукав.
Тутки він побачив, як із води виходить дівчинка Маня з рум’яними очима. Після того, що межи ними трапилося у воді, вона його вже не схвилювала.
Маня глипнула на нього востаннє, щоби ніколи потім не згадати — навіть коли уся рідня катуватиме її за ранню вагітність і подумки дівча перебере усіх, хто біля неї з чоловіків був, вона не пригадає: дивакуватий молодик стоїть коло неї у воді, пихкаючи з люльки смердючим димом, таким, що очі в нього зблискують, певно, од самосаду, нарешті ті очі сіпнулися, тіпнулися, й Мані здалося, що тепла хвилька лизнулася її стегенець, але це відчуття було таким мимовільним, що тут же виковзнулося назавжди з її пам’яті.