І хоч я людина невіруюча, но він мені якось признався, що у цьому саду він себе відчував змєйом-іскусітєльом благодаря яблуків. Но я допускаю даже, що він потім ощущав і Адамом. І навіть лічно й Богом, це коли, поваливши яку нічну тітку, він достигав свого й, наконєц, взривався отим самим салютом із яблук... Так продовжувалося кожен сезон, бо начальство дуже уважало Матвєя, що він уберігає багато яблучного добра, якого колгосп однаково збирати не встигає; однак для чого потрібна чітка охорона, бо тут охоронявся не сад, а щось набагато болії важне.
Ну, це все присказка була, бо казка наша таки про звєря. Який прокидається у фруктовому лісі, іминуємому саду; саме в той момент, коли його вкус достигає урожаєм. І цей хищник пользує тайну неразглашонності проісходящого по причині людського позора. Про який, нада сказать, усі, навіть ті, хто ніколи не був під Матвєйом, однак здогадувалися про це. Позора для женщинів як воровського за яблука, так і дамського за ті дині, кавуни, сливи, словом, що в кого з них достигало за пазухою. Но лише уговор — аби воно не було переспілим для Матвєя. Доведшого себе до такої степені полювання на цих нещасних, що потім він міг спокійно знову цілий рік терпіти, вичікуючи на новий садоводчеський сезон.
Одного разу його починають турбувати маленькі такі акуратні сліди. Жіночих тухвель таких, які йому отут ще ні разу не попадалися в руку. Такі, які можуть бути лише з юного существа, бо существо старшого віку зроду не полізе у такому взутті в запрещонне місце. Вони є кругом, і кожні кілька днів повторяються, а веществених доказів нема по причині того, що вони у вигляді яблук і виносімі з місця злочину.
І звідки? Із найсортовіших дерев. Преступніца наче знала, з якого дерева нада брати плоди, а з якого ну їх. Не міг зметикувати Матвєй, що ця загадка рішається дуже просто. Оскільки вона була научена дуже добре лазити по деревах, чим обривая сліди, таким чином недоступні вночі для собачого нюху. А тим часом скриватися в зовсім протилежному напрямкові од посадки. Вбивався Матвєй, бо вірив, що жінки ніколи по деревах не лазять, бо вони ніколи свого часу не були для цього хлопцями. Він усиляв свою охрану — і знов — сліди є, а нарушітільніци, молодої, юної при цьому, каблукастої такої — нема.
Й ця загадка виявилася для нього набагато хитріша, ніж він привик. Так, що усе це похожим стає на казку, де Іван ніяк не зловить свою Жар-птицю, яка похищає при цьому його яблука чародійні — до такої стєпіні, що він поклявся перед своїм барбосом, що виловить хитрунку; і не лише виловить, але й.
От він на обкладинці свого загального зошита пише нову мудрість, лише бере її не з чужої книги, а зо своєї лічної голови, й складає графік нарушенія тими каблучками сада. Який точно совпав з діжурствами поліклініки медсестри Таньки. Но він про медчасть ще не здогадався, а вичислив точно, коли неізвєсна незнайомка точно прибуде до указаних дерев возобновлять свої дєйствія.
Ці дерева мали ту особливість, що їх Танька, ще будучи школяркою під час нескінечних суботників і недільників, безплатно вкалуя на колгосп, чим прививая собі любов к труду, й лічно сама їх посадила; будучи дитиною меткою й любознатільною, вона їх прищепила — причому так вдало, що вони стали найсолодшими на увесь колгосп.
Одно тілько біда, що дівчина по завіршенії школи їздила у столицю поступать у той університет, де вчать на садоводку.
— А навіщо тобі це? — запитано її там.
— Я селянка, у мене це в крові, я дуже вдало посадила й прищепила сорок дерев, тому в мене така любов к труду.
— А докажи!
Не могла вона доказати, бо привезти й показать їм оті свої дерева вона не зуміла, і її отвьоргнуто. Да навіть якби вона й мисль допустила про надання університетові дерев у вигляді доказатільств, то який бригадір із Матвєйом її до такого дерева з лопатою підпустять? Што ти! То вона вище коридорної медсестри в науці ніколи й не піднялася.
Підіймалася вона вище й вище по стовбурові туди, де вдень сонце найяскравіше просвічує плоди, од чого вони стають наливнішими за нижні і, здавалося, випромінювали у темінь листя те денне тепло й світло; і так вона цим ділом, відімо, захопилася вся, що незчулася, як внизу виник жилавий чоловік. Ледве здержуя пря цьому свого лютого тельонка.
— Ну шо, сука, тут ти попалася?
Чує вона і, мало не падая униз зо страху, коли уявила, що буде межи нею й тим псом, у смислі його зубів. Опомнилася вона од полного ужаса, а ще од того, що вспомнила, що собака, який би злобний він при цьому не був, . а однаково лазити по деревах не вміє.